«Ми – вчителі!»
Учительська доля складається по-різному: для одних вона – вибір на все життя, для інших – тимчасове місце роботи. У вчителів, про яких піде мова, сімейний педагогічний стаж складає понад 150(!) років.
Всього було на цьому шляху, – і горя, і радощів, але життя, все ж таки, вдалося. Є чому радіти, є ким пишатись.
Юрій Павлович Куліненко родом із Росії, проте згодом його батьки переїхали у Великомихайлівський район. І саме ця земля йому рідна і дорога. Хоча зачепило тут чорним крилом горя, ох, як зачепило! І досі згадка про страшні воєнні роки ятрить у Юрія Павловича душевні рани. Як забути про те, що його, сімнадцятирічного юнака, погнали на роботи в Німеччину. Півтора місяця 1800 чоловік з району грузли у в’язких болотах, спали на сирій землі, голодували. Тих, хто знесилився і не міг йти – добивали. Людське життя нічого не вартувало. Прибувши в Берлін, Юрій захворів на тиф і близько місяця лежав у німецькій лікарні. Потім його відправили в концтабір, поселили у бараці і примусили працювати на заводі, що спеціалізувався на виготовленні резини. Годували баландою, на яку гидко було дивитися, проте тоді вона здавалася найсолодшим медом. Важка праця, до того ж у тяжких умовах, підірвала здоров’я юнака. Але віра у священний обов’язок додавала сил вижити і знищити проклятих фашистів.
Ще до Великої Перемоги Юрію Павловичу вдалося втекти з концтабору і пристати до лав Радянської армії. 23 квітня 1945-го він прийняв присягу на вірність Батьківщині і після війни ще 7 років служив у Німеччині. Нагороджений орденом «За мужність», орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеню, медаллю «За взяття Берліна» та іншими.
Відслуживши строкову службу, Юрій повернувся на Батьківщину. І вирішив нести по життю високе звання педагога. Спочатку працював лаборантом у Великомихайлівський середній школі, а потім направили його у с. Мигаї Великомихайлівського району вчителем фізичного виховання. Через деякий час він повернувся у рідну школу, де і пропрацював усе життя. На освітянській ниві зустрів і особисте щастя – дружину Лідію Андріївну.
Спостерігаєш за цією парою, і не можеш намилуватися – 54 роки разом, і ні тобі злості, ні втомленості в очах, як не придивляйся, не побачиш. Нині Юрій Павлович дуже важко хворює, і такої турботливої, такої ніжної і ласкавої доглядальниці, як Лідія Андріївна, ще треба пошукати. Не кожному дано мати таку добру, нічим не сплюндровану душу, через яку пройшло не одне покоління учнів. Адже все життя пропрацювала вона у Великомихайлівський середній школі № 1 вчителем початкових класів.
Лідія Андріївна пишається своїми учнями. Всі вони – достойні люди. Багато лікарів, як от В.Г. Бардишев, Л.І. Головченко, К.А. Деренько, кандидатів наук, докторів наук, не менш високопрофесійних педагогів. Вона й досі пам’ятає кожного. Хто як вчився, яку шкоду робив. А класи були які – по сорок п’ять учнів! Це ж кожного навчи читати, писати, рахувати. А зошитів скільки перевір! Дітям Лідія Андріївна казала: «Ваші батьки йдуть щоранку на роботу, і ви сюди теж ходите на роботу». І це, за словами педагога, давало результат.
А які уроки відкриті давала! Приїжджали інспектори з області, начальство з району. Хвалили. Має за почесний труд стосик почесних грамот, звання «Відмінник народної освіти», орден «Знак пошани». У 1987 році брала участь у п’ятому з’їзді вчителів СРСР.
Не менш вчительських нагород і в чоловіка. Звання «Відмінник народної освіти», вчитель вищої категорії дісталися за сумлінний труд і успішні досягнення у вихованні підростаючого покоління, прищеплення їм любові до здорового способу життя.
З усіх видів спорту Юрій Павлович найбільше любив плавання (у 60-х роках минулого століття успішно діяла водна станція) і гімнастику, має перший розряд з шахів. Чимало його вихованців здобували спортивні нагороди. На районні, обласні змагання виставляв найсильніші команди. Робота силами звели ошатний будиночок, в якому живуть і досі.
– Це ще не все, ми й у художній самодіяльності брали участь, – додає за розмовою Лідія Андріївна. – Ви б побачили, який у нас вчительський хор був прекрасний під керівництвом завуча Григорія Івановича Редька! Славився на всю область. У скількох конкурсах ми брали участь і завойовували призові місця! Я була солісткою. Потім наш хор об’єднався з хором районної лікарні. Оце так виступи були! Як ми старалися, які пісні співали! – збирає уламки спогадів педагог.
Пишається подружжя своїми дітьми й онуками. Вони ж бо теж продовжили педагогічну династію. Донька Римма працює, як і мама у свій час, вчителем початкових класів. І навіть у її кабінеті. Все надбане матусею зберегла і навіть примножила, осучаснила. Вже тридцять років дарує вона серце юним великомихайлівцям. Має справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є у житті, – з людиною. Виховати людину передусім означає знати її душу, бачити і відчувати її індивідуальний світ. Все це, безперечно, вдається Риммі Юріївні. У районі вона має високий авторитет. Почесні грамоти, звання, нагороди – не головне у творчій скарбничці вчителя. А що ж головне? Людяність, відкрите серце, непосидюча вдача, творче мислення.
Ії чоловік, Григорій Федорович, працює вчителем фізичної культури у Великомихайлівському НВК-гімназії. Футбол у районі, образно кажучи, тримається на його плечах. Уже два десятка років тренує футбольну команду «Атлетик». Має звання «Заслужений тренер області», «Кращий гравець». Учні дуже тягнуться за вчителем. Він для них у всьому взірець. Хоча й вимогливий, особливо до дисципліни і ведення здорового способу життя.
Їхня донька Анастасія, з червоним дипломом закінчивши педагогічний вуз, викладає інформатику в одній з міських гімназій. І заміж вийшла теж за викладача. Молодший дев’ятикласник Сашко з майбутньою професією ще не визначився, але сподіваємося, що славна трудова династія педагогів не перерветься.
Кожного разу спілкуючись з людьми такого рівня, переживаєш разом ціле життя. Людьми, які завжди жертвували особистим благом задля суспільного, людьми, які гідно пронесли і несуть крізь все життя звання педагогів. Які й зараз з гордістю кажуть: «Ми – вчителі», «Ми – любов і відданість, віра і терпіння, радість і спів радість, істина і серце, прокладачі шляху і художники життя, притулок дитинства і колиска людства».
Н. ЛИСЮК
Освіта на п'ять з плюсом
За підсумками 2008 року у рейтингу «Народне визнання» (який проводять провідні ЗМІ півдня України), Овідіопольський район заслужено був визнаний найуспішнішим в Одеській області. І розвиток освітньої галузі, зокрема, став одним із визначальних показників перемоги у цьому престижному конкурсі. Тож і хотілося, щоб його досвід переймали інші регіони нашої області.
Працелюбність місцевих жителів та вдало побудована соціально-економічна політика, вміле використання інвестиційної привабливості району забезпечують міцну фінансову базу. Саме звідси починається прогрес, який останніми роками спостерігається практично в усіх сферах району, в тому числі і в освіті, значні зміни на краще в якій особливо очевидні.
На території району відкриваються та реконструюються школи, дитячі садки, навчально-виховні комплекси. Голова райдержадміністрації Наталя Анатоліївна Чегодар – педагог за освітою, сама працювала в школі і знає, що підтримка освіти є справою найголовнішою та найвідповідальнішою.
Всі, хто приїжджає до Овідіополя та відвідує дитячий садок «Калинка», захоплюються його красою, комфортністю, матеріальною базою. Місцеві жителі називають його «овідіопольським Диснейлендом», який є доступним для дитини з будь-якої сім'ї. Понад 10 років дитсадок стояв довгобудом, але завдяки зусиллям Н.А. Чегодар та її команди будівництво було швидко закінчено. Тепер завідувачка «Калинки» Уляна Мельникова, яку голова РДА називає «вічним двигуном», з гордістю показує гостям цей диво-заклад, в якому і дітям виховуватись одне задоволення, і вихователям працювати на радість. Насолоджуючись казковою атмосферою, що панує в закладі, не віриться, що на Одещині існують подібні заклади. А подібних до «Калинки» дитсадків у районі налічується вже 5! Торік у всіх на вустах було відкриття НВК «дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І ступеня» в смт Авангарді. Нещодавно в с. Дальник відкрив свої двері комплекс «Дитячий садок – початкова школа», і це ще не все.
Це було першим кроком до зміни освіти в районі на краще, а наступним завданням стали зміни в шкільному харчуванні. Наталя Анатоліївна дуже непокоїлася про культуру харчування в школах та дитсадках. І ось в районі побудовано 5 їдалень, оснащених найсучаснішою кухонною технікою, в яких діти споживають корисну, свіжу і найголовніше – недорогу їжу.
Майже кожний навчальний заклад в Овідіопольському районі заслуговує на те, щоб мати статус особливого, унікального. Діти виростають і навчаються в атмосфері взаєморозуміння та поваги – до науки, праці, рідної землі... Учні із задоволенням пізнають світ, адже кожна школа підключена до інтернету, що дає їм можливість спілкуватися з друзями з усіх країн світу та краще вивчати шкільні дисципліни. В Овідіопольському НВК «Школа-гімназія» є можливість спілкуватися через мережу інтернет за допомогою спеціальної програми «Скайп», що дає можливість влаштовувати інтернет-конференції «наживо».
До речі, про Овідіопольську школу-гімназію. ЇЇ відкриття стало чи найяскравішою подією минулого року. Своєю красою та функціональністю школа перевершила всі подібні заклади на півдні України! Матеріально-технічна база школи сформована з урахуванням вимог сучасності. Це – три комп'ютерні класи з підключенням до мережі інтернет, мультимедійні дошки та інше сучасне обладнання для якісного навчання, прекрасна актова зала, яка більше схожа на театр, затишна шкільна їдальня та багато інших моментів.
Історія з відкриттям оновленої школи вкотре доводить цілеспрямованість освітян Овідіопольського регіону. В 2005 році постало питання про ремонт приміщення, та запрошена комісія одеських спеціалістів винесла невтішний вирок: будівля ремонту не підлягає. Що ж робити? Голова райдержадміністрації скликає термінову нараду, на якій було вирішено будувати нову школу. І ось, до Дня незалежності в 2008 році урочисто відкривається НВК «Школа-гімназія», побудований на спонсорські кошти. «Школа майбутнього» – таке ім'я дали цьому навчальному закладові, і недаремно: не всякий регіон може пишатися подібними школами. Тут спостерігається не тільки високий рівень матеріально-технічної бази, але й торжество культурно-естетичного виховання.
Освітяни Овідіопольського району – часті та бажані гості на обласному огляді-конкурсі художньої самодіяльності і, між іншим, вважаються одними з найталановитіших. Місцеві спортсмени є також предметом гордості; в обласних спартакіадах овідіопольські вчителі звикли також займати кращі місця.
Повертаючись до теми оздоровлення, варто додати також, що робота щодо оздоровлення дітей ведеться добре. Щороку 30 – 40 дітей відпочивають в таборі «Знамя» в Одесі, а райдержадміністрація забезпечує безкоштовними путівками в табори на чорноморському узбережжі. Так, у цьому році за рахунок місцевого бюджету вже 260 учнів шкіл направлені на оздоровлення до табору «Сонячний берег».
