Потрібна оптимізація
У Кодимському районі на сьогоднішній день діє 21 загальноосвітній навчальний заклад. З них 17 першої-третьої і чотири першої-другої ступенів. Є також школа-ліцей і дев’ять дошкільних установ. Районний відділ освіти нещодавно очолила Людмила Сильницька, випускниця філологічного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, педагог із великим стажем роботи у школі.
– Практично всі навчальні заклади і дошкільні установи підготовлені до нового навчального року, – говорить Людмила Степанівна. – При тому, як ви знаєте, поточний ремонт проведено силами вчителів, технічних працівників і старшокласників. Така доля української школи.
Завершено також ремонт більшості котелень. Крім того, у Шершенецькій школі за рахунок місцевого бюджету проведено капітальний ремонт каналізаційних систем. Проблемною залишалася котельня міської школи-ліцею. Але з районного бюджету вже виділено 90 тисяч гривень, іде реконструкція приміщення під нову котельню, її теж будуть обладнувати власними силами.
– Наскільки я знаю, до Кодимського району так і не підвели природний газ. Чим, у такому разі, опалюватимуться школи і дитячі садки в осінньо-зимовий період?
– Як завжди, вугіллям. І хочу сказати, що на сьогоднішній день ми забезпечені цим енергоносієм майже на вісімдесят відсотків.
– Із чим можна привітати вас, учителів та учнів. Але теплі класи – це ще не все, що потрібно для нормального навчального процесу. Школа – це, насамперед, педагогічні кадри. Чи заповнені всі вакансії, чи не відчувається брак тих, хто сіє розумне і вічне, виховує підростаюче покоління, насамперед, на селі?
– На щастя, у нас всі школи укомплектовані. Мало того, сподіваємося на поповнення молодих педагогів-фахівців. Маю на увазі тих молодих людей, мешканців нашого району, які навчалися за цільовими напрямами. Таких ми очікуємо цього року сімнадцять чоловік.
– Чи не будуть у такому разі скривджені педагоги з великим досвідом і стажем, ті ж пенсіонери, які віддали школі свої кращі роки?
– Насамперед, ми забезпечуємо ставками молодь. Але, звичайно ж, не звільняємо і ветеранів. За можливістю даємо їм роботу. Нехай не повну, а на півставки вони все-таки далі працюють, передають свій досвід молоді. Та й пенсіонери захищені законом. А старість, як Ви самі розумієте, треба поважати.
– А як з підручниками?
– На всеукраїнській нараді педагогів, яка нещодавно відбувалася в Овідіополі, міністр освіти і науки запевнив усіх нас, що підручники друкуються. Вже прийшла рознарядка, і з дня на день чекаємо їх надходження.
– Невже у ваших школах так усе добре, всі живуть і працюють без проблем?
– Звичайно ж, у нас, як і скрізь, є свої проблеми. Насамперед, це стосується шкільного обладнання, яке давно потребує заміни. Але, на жаль, недостатнє фінансування не дозволяє цю справу зрушити з мертвої точки. Крім того, потрібна оптимізація або, інакше кажучи, реорганізація шкільної мережі.
– Що Ви маєте на увазі?
– У нас мало учнів. Наприклад, у Котовчанській школі залишилося всього сімнадцять учнів. Зрозуміло, що у такому разі цей навчальний заклад повноцінно функціонувати не може. Тому учні п'ятих-дев'ятих класів будуть переведені до сусідньої Грабівської школи. Але це ми зможемо зробити лише тоді, коли будемо забезпечені у достатній кількості транспортом.
– Це стосується виконання державної програми "Шкільний автобус"? До речі, скільки транспортних засобів у районі займаються підвезенням школярів?
– Всього у нас підвозиться сімдесят чотири учні. Цим займаються три автобуси, один придбаний за рахунок державного, другий – за рахунок місцевого бюджетів. Ще один автобус ми орендуємо. Нам дуже потрібно ще як мінімум два автобуси, щоб зняти цю проблему. І ми сподіваємося, що у розрізі обласної програми щодо розвитку північних районів вона буде розв’язана. Тим більше, що з 2010 року ми переходимо на профільне навчання, що спричиняє формування освітніх округів. І, звичайно, без розв’язання транспортної проблеми провадити цю роботу буде досить важко.
– А скільки дітей у цьому році переступлять поріг перших класів?
– За нашим даними, по району буде 237 першокласників. Або на дев'ять чоловік більше, ніж у минулому році.
Анатолій МИХАЙЛЕНКО,«Одеські вісті», Кодимський район
Як диктує життя
Наступний рік для Арцизького професійного агроліцею – рік його 70-річчя. Ще й тому до нового навчального року тут готуються із особливою ретельністю. Наприклад, опалення в корпусах та гуртожитку переводять на автономне. А це – відчутна економія коштів та електроенергії. Агроліцею допомагає управління освіти та наукової діяльності облдержадміністрації. Завершується будівництво сучасного пункту технічного обслуговування тракторів та автомобілів. Купується обладнання для класів.
У колективі задоволені тим, що потреба у фахівців є. Багато надійшло заявок на кухарів, барменів, електромонтерів. Попит на операторів комп’ютерної техніки. Але усі заявки задовольнити заклад не в змозі: можливості не дозволяють.
Петра Христофоровича Челака – директора ліцею, однак, найбільше турбує рейтинг професії тракториста – машиніста сільськогосподарського виробництва, який невиправдано знизився. Підняти її престиж – завдання завдань. Ще й з цією метою у агроліцеї наполегливо працюють над зміною програм та навчальних планів з тим, щоб зробити цю професію універсальною. Тепер вона буде вже називатися «фермер», а отже, будуть вивчатися економіка, агротехніка, екологія, управління технікою. Щоправда, є одна турбота. Подейкують з приводу постанови Кабінету Міністрів України про переведення утримання професійної підготовки на місцевий бюджет. Тут вважають, що успіх експерименту на базі Львівської області для Одеської – не показник.
– Наша область, – доводить Челак, – регіон суто аграрний, дотаційний, до того ж у зоні ризикованого землеробства розташований. То ж згадана постанова, швидше за все, призведе до зниження потреби у таких навчальних закладах. Хоча у минулі роки прагнули до того, щоб вони в районах були. Нині ж може трапитися, що з усіх наявних не залишиться й половини.
Нещодавно дирекція ліцею надіслала до районної держадміністрації листа з тим, щоб, нарешті, вирішити питання з навчально-виробничим комбінатом. Челак вважає, що, створені ще у 60-ті роки – за часів дефіциту фахівців, вони завдання своє виконали. Ресурс свій вичерпали повністю. І сьогодні нинішні НВК існують на вкрай застарілій базі.
– У нашому ж ліцеї, – говорить Петро Христофорович, – і база добра, і допрофесійна підготовка на солідному рівні провадиться. Хіба не правильніше передати базу НВК на баланс ліцею? Тим більше, що усі ті, хто нині там працюють, будуть працевлаштовані. Більше того, з’являться нові робочі місця. Адже приїжджати сюди будуть фахівці із сусідніх сіл.
Таке рішення дозволить перевести аграрний ліцей до розряду вищого професійно-технічного закладу. І випускники будуть виходити з нього вже із кваліфікацією молодшого фахівця. Таку кваліфікацію одержують, наприклад, у Березівському районі. Петро Христофорович Челак вважає, що так життя диктує.
Ліцей із труднощів найчастіше виходить самостійно. Ті 150 тисяч гривень, що були вкладені в капітальний ремонт, заробляли самі, на наданні послуг населенню і від продажу вирощеної продукції. Завдяки цьому триповерховий гуртожиток до нового навчального року підготовлений відмінно. І меблі у кожну кімнату та у хол придбали. Допомагали, за можливістю, і спонсори – ВАТ «Агрофірма «Дністровська», «Шампань України», «Агропрайм».
Звичайно, складнощі усілякого роду – небажане гальмо. Держава не проявляє належної турботи про матеріальне забезпечення навчально-професійних закладів. А немає уваги – немає і фінансової підтримки. Арцизький агроліцей, наприклад, не одержав жодної копійки на придбання паливо-мастильних матеріалів. Витрачає ж не багато не мало щороку до 15 тонн бензину, до 20 тонн – дизпалива і не менше тонни – мастильних матеріалів. Не одержав ліцей із 1991 року і жодної одиниці техніки. Хоча заявки свої до Міністерства агроліцей відсилає із завидною сталістю. Тут із вдячністю згадують 1988 – 1989 роки. Тоді за один лише рік ліцей (на той час профтехучилище) одержав вісім тракторів та енергонасичений комбайн. Нинішня його вартість – 250 тисяч доларів. Не дивно, що сучасну техніку учні подібних закладів бачать хіба що на плакатах.
– А ви знаєте, – запитав мене Петро Христофорович, – що у Китаї книжка відомого педагога Сухомлинського «Сердце свое отдаю детям» є настільною? А в нас держава на дітях як економила, так і економить. По суті, 80 відсотків у системі професійної освіти працює винятково на ентузіазмі.
Висококваліфіковані педагоги працюють за 900 – 1000 гривень на місяць. Але ж таким, як Тамара Георгіївна Корчуганова, Зінаїда Іванівна Караганчева, майстер виробничого навчання Яків Якович Дикусаренко, ціни немає…
Про усе це ми говорили із Челаком, доки обходили поверхи навчальних корпусів та гуртожитку, просторі двори у зеленому обрамленні кущів, туй та інших дерев. Посаджені минулої осені, вони непогано прижилися. Молодий, 23-річний, заступник директора ліцею Дмитро Дебеляк давав коментарі. Своїм помічником Петро Христофорович дуже задоволений.
– Гідна, – говорить, – зміна. Хлопець розумний, енергійний, сучасно мислячий.
Підійшла до нас і голова навчального профспілкового комітету Катерина Іванівна Мардар. Одні за одними відчиняла вона двері кімнат у оновленому гуртожитку. Сучасні меблі. Чисто, затишно. Незабаром тут буде людно. А поки що триває набір до ліцею.
Із двома дівчатами і поспілкувалися коротенько. Кажуть, що багато їхніх знайомих вже навчаються у цьому ліцеї і дуже задоволені. Ось і вони зупинили на ньому свій вибір. Бажають опанувати професію бухгалтера. Петро Христофорович Челак плани дівчат схвалив. Посміхнувся:
– Молодці, що так вирішили. А ми вам стати на ноги у цьому житті завжди допоможемо.
Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей», с. Теплиця, Арцизький район
