Життєдайний ковток води з придорожньої криниці… Скільком людям він додавав сил! Скількох рятував від спраги, а може, й від смерті? Тому з давніх-давен криниці були в особливій пошані. Про них складали перекази, їх оспівували в піснях. А скільки українських дівчат саме біля криниць знайшли свою долю? Біля криниць на сільських пляцках молодь влаштовувала гуляння. Це нинішні юнаки й дівчата більше знають бари та дискотеки. А воду п’ють з пластикових пляшок та водогонів. А тієї, що зачерпнута відром із криниці, що в ній хлюпочуться зорі з місяцем, а як п’єш, то аж зуби ломить, вони вже й не знають.
Біля однієї криниці, що тихенько притулилася на сільській вулиці, подорожній молодик, якого ви бачите на знімку, вирішив набрати водички. А що тій криниці понад сто років, він і не знає. Як і того, хто її викопав. А історія цього колодязя почалася ще у восьмидесятих роках позаминулого століття. Приїхав сюди Максим Теслюк із своєї молодою дружиною Марією. І почали будувати хату. Як і всі на той час, з глини. А щоб замісити її, потрібно було багато води. Найближча ж криниця була десь за два кілометри. От і вирішив чоловік викопати криницю. Викопав її неподалік від дороги. А вже потім збудував хату, посадив сад, виросли діти. В сім’ї було восьмеро дітей. Потім пішли й онуки. І всім їм дід Максим заповідав: « Бережіть криницю і ніколи й нікому не забороняйте брати води. Вода – то дар Божий, і великий гріх пожаліти її для подорожнього».
Колись вода в цій криниці була найсмачнішою. В період непу місцеві підприємці брали її для виробництва ситра. Стоїть криниця й сьогодні, маючи трохи осучаснене цямриння, але всередині, як і на початку, вона викладена камінням та дерев’яними колодами.
Хоча тепер вже і в селах здебільшого користуються водогонами, та люди криниці шанують. Навіть почали оздоблювати, кожен на свій смак. На узліссі, неподалік Ковбасової Поляни, що в Савранському районі, можна побачити своєрідну альтанку під очеретом, огороджену лозовим плотом, а в центрі – Її величність Криниця.
В одному з сіл Ширяївського району побачила криницю, над якою зігнувся «журавель», що ніби закликає перехожих скуштувати водиці.
А от в селі Кам’яному Савранського району така ж горда птаха підняла свою довгу шию просто в небо. Цією криницею тепер рідко хто користується, зате таке її оздоблення прикрашає і робить неповторною одну з центральних вулиць села.
В давньоукраїнському стилі оформлено криницю на території табору відпочинку «Південний Буг». До речі, вода з неї смакує багатьом міським відпочивальникам.
Колись, в радянські часи, жителі села Байбузівки Савранського району вирішили вирізнитися і перевершити всіх в питанні оздоблення криниці на сільському майдані і спорудили над нею копію московського Кремля. Давненько те було, напевне, й ініціатора того оздоблення немає, а кремль-криниця стоїть до цього часу.
Чимало придорожніх криниць із різноманітними оздобленнями можна зустріти в Дубиновому, Вільшанці, Концебі. На дашках одних сидить півень, на інших – цілі лелечі сім’ї.
Усі вони мають свої історії, свої символи. На одній з вулиць Концеби, наприклад, є Вдовина криниця. Вдови у всі часи виплакували море сліз. Ось на знак глибокої поваги до наших згорьованих співвітчизниць викопано цю криницю.
Проходячи повз ці дари природи, обрамлені у витвори людської фантазії, мимоволі згадую рядки однієї поезії:
«Криницям давнім при дорозі
Я шану віддаю сповна...»
Та й як не шанувати їх?
