Коли після повернення з відрядження я розповів знайомим ветеранам про те, що у Дальницькій номерній райлікарні, яка одержала ліцензію від Міністерства охорони здоров’я на медичну практику і готується до акредитації, крапельниці хворим ставлять безкоштовно, вони не повірили. «Заливаєш ти, Вікторе Івановичу. Де це бачено, щоб медичну допомогу нині за так надавали», – сказав Іван Зіновійович Гавриленко, якого підтримали товариші. А коли показав співрозмовникам кордарон, куплений у лікарняному аптечному кіоску на одинадцять гривень дешевше, ніж беруть за нього в Одесі, прямо-таки здивувалися: що ж там – інша держава? «А ви зателефонуйте завідувачці Ользі Василівні Анцифровій, і вона підтвердить це, як і головний лікар Ігор Анатолійович Бандурко. Він вам розповість, що, наприклад, інваліди ВВВ одержують безкоштовне лікування у повному обсязі і отримують ліки за рецептами лікарів. Не платять за медичну допомогу і ті, хто хворіє на бронхіальну астму, цукровий діабет, епілепсію. Особлива увага приділяється чорнобильцям, ветеранам війни, афганцям. За послуги «швидкої допомоги» тут теж не платять. Двічі на рік виїзні бригади проводять медичні огляди вчителів і школярів, які складають чималу частину тих 48 тисяч мешканців, що можуть скористатися послугами фахівців цієї номерної лікарні. Дехто з них долає 50 км, щоб одержати кваліфіковану допомогу. Тут «прописані» пацієнти з таких сіл, як Дачне з 9 тисячами населення, Усатове – близько 7 тисяч, з Нерубайського, Августівки, Котовки, Маринівки та багатьох інших».
На моє прохання розповісти про зміни на краще у лікарні Ігор Анатолійович відповів:
– Шкода, що Ви не приїхали на ювілейні урочистості у минулому році, хоча обіцяли. Тоді б почули відгуки про зміни не від мене, а від багатьох наших пацієнтів. І про добротний ремонт приміщень, і про упорядкування території, і про поповнення матеріально-технічної бази. А потім ми здійснили оглядову екскурсію по господарству небагатослівного, стриманого в оцінках головного лікаря, який гадає, що лікарня, заснована ось вже сто шість років тому, у якій свого часу працював Іван Липа, повинна тримати свою марку. Всупереч кризі.
Зізнаюся, був приємно здивований тим, як естетично обладнано санприйомник та санвузли, що сяють чистотою, порівнявши їх з тими, занедбаними, котрі бачив нещодавно у деяких одеських лікарнях і шпиталях. А ремонт, завершений у неврологічному відділенні, мимоволі нагадав про євростандарти. Помітивши моє здивування, Бандурко, задоволено посміхаючись, сказав:
– Тепер хочемо зробити ось таким же і терапевтичне відділення. Частину робіт уже виконано.
З особливим задоволенням головлікар показав палату для ветеранів. До них тут ставлення особливе. Я попросив висловити свою думку про те, як лікують і годують у лікарні, як ставиться до пацієнтів медперсонал, Ганну Яківну Кидриченко, яка під доглядом старшої медсестри відділення Тетяни Анатоліївни Грабовської і чергової медсестри Ганни Петрівни Храбренко приймала процедуру. Вона була небагатослівна у відповіді:
– Спасибі всім велике. Тут дуже приємні люди, а це краще за ліки допомагає.
І головлікар, поцікавившись самопочуттям хворої, сказав:
– Справді, наші фахівці поєднують свій професіоналізм з добротою і непоказною турботою про пацієнтів. Наприклад, наш начмед, лікар-невропатолог вищої категорії Валентина Іванівна Добровольська, у будь-який час, за будь-якої погоди, зокрема і вночі, виїжджає до пацієнтів, і з бригадою «швидкої допомоги». Безвідмовні у роботі мої колеги Наталя Павлівна Бордіян, Галина Леонтіївна Савранська, Галина Григорівна Сучак. У нас трудяться двадцять чотири лікарі і сорок шість медпрацівників середньої ланки.
– А як з поповненням кадрів?
– Нас тішить, що до лікарні прийшли молоді лікарі. Це стоматолог Ольга В'ячеславівна Печерська та педіатр Альона Олександрівна Грищук. Вони після медуніверситету повернулися до рідного села. А тому, як треба працювати з пацієнтами, їм є у кого повчитися. У тих же лікарів вищої категорії – Людмили Олександрівни Ярової, Валентини Григорівни Бірюкової, лікаря першої категорії Валентини Максимівни Продіус.
За встановленим графіком проводяться прийоми хворих фахівцями обласного діагностичного центру з поглибленим оглядом інвалідів-чорнобильців, учасників ВВВ та афганців. Медперсонал постійно буває на курсах вдосконалення.
Слухаючи головлікаря, який всіх, про кого розповідав, називав на ім'я і по батькові, я згадав про те, що Великодальницький сільський голова Валентин Григорович Рибак, відгукуючись про нього і про його колег, особливо підкреслив здоровий мікроклімат у колективі і те, що всі кошти, які виділяються для лікувального закладу, використовуються за призначенням, розумно. Сільська рада робить все можливе, щоб у лікарні були створені нормальні умови і для тих, хто лікується, і для тих, хто лікує.
Це постійно підкреслював головлікар під час нашого обходу лікарняних корпусів, поліклініки, підсобних приміщень, прилеглої території, де у перспективі хочуть спорудити будинок, у якому б розмістилися такі необхідні хірургічне і пологове відділення.
За сприяння сільського голови місцеві фермери виділяють овочі, фрукти. У справи лікарняні постійно вникає голова Біляївської райради Олександр Федорович Семенов. І не випадково в анкеті пацієнта я не знайшов негативних відгуків про роботу медперсоналу. "Немає причин на скарги", – написала Пелагея Трохимівна з Августівки.
Не перелічуватиму всі нововведення, що сталися у Дальницькій номерній лікарні тільки у нинішньому році, їх чимало. Зокрема, сільська рада профінансувала придбання легкової машини для виїзду на виклики до хворих дітей. Головлікар сподівається, що поступово оновляться всі транспортні засоби. Цінним придбанням став гематологічний аналізатор вартістю у 40 тисяч гривень (знову виручив бюджет сільської ради). Бандурко так розхвалював його – три хвилини і аналіз крові готовий, – що я вирішив переконатися у цьому на практиці, згадавши, скільки коштує такий аналіз у міських поліклініках. Слова головлікаря підтвердилися.
Матеріально-технічна база поповнилася і двома електрокардіографами вартістю у 20 тисяч кожен, і апаратом УВЧ, іншими новинками. Про підготовку до зими запитував і у лікарів, медсестер, і у хворих. До неї, в основному, готові. По-перше, буде тепло, газові котли підготовлені надійно. Триразове харчування забезпечено. Завідувачка господарства Світлана Миколаївна Єгоришева розповіла, що овочі і картопля надійдуть на зберігання найближчим часом, а продукти, як завжди, одержуватимуть регулярно. Сантехніка, каналізація, електрогосподарство – у повному порядку. А профком, очолюваний Ольгою Григорівною Козир, подбає, щоб всі фахівці якісно і сумлінно виконували свої обов'язки. Приємно було почути, що медики беруть активну участь у громадському і спортивному житті села, у суботниках, організовують колективні поїздки до пам'ятних місць, до театру.
А останнім моїм запитанням було таке: як із зарплатою? Ігор Анатолійович сказав:
– Звичайно ж, хотілося б, щоб вона була вищою. Але добре вже те, що нинішня видається без затримок. І тут знову хочу сказати спасибі всьому депутатському корпусу і особисто сільському голові Валентину Григоровичу Рибаку. У нього є принцип, якого він дотримується у всіх справах: щоб вимагати від людей, треба створити для них нормальні умови.
Залишаючи лікарню, побував біля пам'ятника Невідомому ополченцеві, який загинув у бою на підступах до Одеси у 1941 році. І квіти біля мармурової плити, і акуратна огорожа, і молоді дерева, висаджені поруч, як і дбайливо збережений столітній будинок, у якому лікував Іван Липа, підтверджували, що тут трудяться високоморальні, багаті духовно люди, які пам'ятають і про своє споріднення, і про свій обов’язок – боротися за здоров'я хворих.
