«Одеські вісті» вже повідомляли про міжнародну конференцію «Велика Європа: діалог Заходу і Сходу», яка відбулася в Одесі 18-19 вересня. У її роботі взяв участь і наш земляк, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з національної безпеки та оборони Сергій Гриневецький. Пропонуємо увазі читачів основні тези його виступу на цьому форумі.
Специфіка кризи для України пов'язана не лише з існуючими проблемами у реальному секторі економіки, зокрема його технологічною відсталістю, ресурсо- та енергоємністю, але й відсутністю системності в діях держави. Ситуація істотно ускладнюється як перманентною внутрішньою політичною кризою, так і фактичною відсутністю продуманої та узгодженої зовнішньої політики.
Однак найпагубнішим для положення країни на міжнародній арені є відсутність стратегічного бачення зовнішньої політики. Сьогодні ми навіть не можемо відповістити на запитання – ким же ми є і ким хочемо бути – "братнім народом", "європейською нацією" або кимось ще? Усі ці ідеологеми у вустах політиків служать політичною ширмою, якою вони хочуть прикрити свою бездіяльність.
У підсумку замість копіткої системної роботи ми маємо набір декларацій та програш за усіма векторами зовнішньої політики. Розчарування наших західних партнерів вже переросло у роздратування, а у стосунках із Росією ми буквально за кілька років пройшли шлях від стратегічних партнерів до, фактично, геополітичних супротивників. Яскравим свідченням тому є серпневий обмін люб'язностями між українським та російським президентами.
Очевидно, що у силу свого геополітичного положення Україна неминуче повернеться до політики багатовекторності. Питання лише у тому, що буде лежати в її основі – тверезий економічний розрахунок чи політична доцільність.
Варто також згадати про те, що руйнувати завжди легше, ніж творити, тому процес відновлення довіри до країни буде нелегким. Відповідно, слід розширити спектр інструментів та форм співпраці для встановлення якісно нових стосунків із нашими партнерами.
Однією із таких перспективних форм співпраці є, на наш погляд, міжрегіональна співпраця, потенціал якої ще до кінця не розкрито і не оцінено. Міжрегіональна співпраця розглядається як щось вторинне у порівнянні із міждержавною співпрацею. Однак це далеко не так. Не лише досвід Євросоюзу, але й наш, власний, переконує у зворотному. Дуже часто ефективна та плідна співпраця на рівні регіонів може дати додатковий стимул для встановлення нормальних та прагматичних стосунків між країнами. Тим більше, що міжрегіональна співпраця вже давно перейшла з розряду окремих ініціатив до насущної потреби кожної з держав.
Якщо ми уважно ознайомимося із європейським досвідом, то побачимо, що сильна та ефективна регіональна політика активно застосовується не лише на рівні національних держав, але й на рівні Європейського Союзу. Процес регіоналізації відбувається паралельно з інтеграційними процесами. "Європа регіонів" вже давно з ідеї стала реальністю. Причому регіоналізація Європи продиктована не лише розходженнями у рівні економічного розвитку, але й історичною специфікою кожного з регіонів.
Складається враження, що керівництво України ігнорує процеси, які відбуваються в європейських країнах. Незважаючи на те, що цивілізаційний розкол, викликаний ментальними, історико-культурними, економічними розходженнями регіонів визнається усіма політиками, реальні кроки, спрямовані на подолання цього розколу, на жаль, так і не вживаються.
Формально в Україні існує відповідна законодавча база. Є Закон "Про стимулювання розвитку регіонів", "Про транскордонну співпрацю", навіть Державна стратегія регіонального розвитку до 2015 року та аналогічні стратегії на регіональному рівні. Однак навіть поверхневий аналіз цих документів свідчить про наявність у них цілої низки недоліків, які зводять нанівець закладені до них же добрі наміри.
Головне ж полягає у тому, що в них відсутнє розуміння того, що у регіональної політики є не лише внутрішній, але й зовнішній вимір. І мета цієї політики в сучасних українських умовах – не лише сприяти підвищенню конкурентоспроможності регіонів, але й налагодженню цивілізаційного діалогу як всередині країни, так і зовні. Завдання, що стоїть сьогодні перед суспільством та державою, – зруйнувати стіну непорозуміння, яка виникла між жителями регіонів однієї країни. Без цього усі розмови про впровадження у свідомість європейських або якихось інших цінностей залишаться лише розмовами.
Про те, яку роль можуть зіграти регіони у інтеграційних процесах, свідчить досвід, накопичений останнім часом Одеською областю. Варто зазначити, що обласна політична та економічна еліта з часу набуття Україною незалежності прагнула до більшої самостійності у вирішенні місцевих питань, що, у свою чергу, сприяло і активізації міжрегіональних зв'язків, зокрема і в європейському напрямі. Цьому багато в чому сприяло унікальне географічне, насамперед приморське та прикордонне, розташування Одеської області.
Можна виділити три основні напрями розвитку міжрегіональних відносин Одеської області. Перше – участь регіону в роботі міжнародних організацій. До речі, Одещина першою з областей України стала членом Асамблеї Європейських регіонів (АЄР), організації, яку цілком справедливо називають голосом регіонів Європи. Потім вона стала членом Робочої Співдружності Придунайських країн, Асоціації прикордонних регіонів Європи, Конференції Приморських регіонів Європи та Асамблеї виноробних регіонів Європи.
Другий напрям – безпосередні зв'язки з регіонами інших країн, причому, що примітно, партнерами Одеської області є регіони як на Заході, так і на Сході.
Поряд з участю у міжнародних організаціях і безпосередньою співпрацею з регіонами закордонних країн Одеська область як прикордонна активно розвиває співпрацю із сусідніми регіонами Молдови та Румунії у рамках Єврорегіону "Нижній Дунай", створеного в 1998 році. Настільки різноманітні форми співпраці дозволяли нам не лише краще довідатися одне про одного, але й набути безцінний досвід.
Окремим напрямом у міжрегіональній співпраці Одеської області став розвиток відносин із регіонами Росії. У травні 2003 року саме в Одесі відбулася зустріч керівників українських та російських регіонів. У підсумку було підписано угоду про створення Постійно Діючої Наради глав регіонів України та Росії "Співдружність регіонів". Саме за допомогою цього механізму нам вдалося істотно активізувати економічні, науково-технічні, культурні зв'язки.
Крім того, в Одесі відбулося кілька україно-російських ділових форумів, які дозволили краще довідатися про сучасний потенціал регіонів двох країн і стали відмінним майданчиком для діалогу представників ділових кіл. Свою роль відіграло і проведення виставок-презентацій українських регіонів в Росії та російських в Україні, що дозволило у подальшому вийти на укладення міжрегіональних угод у торговельно-економічній сфері, зокрема й між окремими підприємствами.
На жаль, багато з цих починань були згорнуті у 2005 році. Але, на наш погляд, необхідно активізувати міжрегіональну співпрацю. Вимагає уваги і така форма взаємодії, як транскордонна співпраця. На відміну від співпраці з регіонами країн Центральної і Східної Європи, вона має серйозні перспективи, насамперед тому, що соціально-економічні комплекси прикордонних територій України і Росії ще не так давно були частиною єдиного народногосподарського комплексу, і тому йдеться тут не стільки про створення нових зв'язків, скільки про відновлення тих, що існували раніше.
Крім того, транскордонна співпраця дозволить подолати психологічний дискомфорт, який виник у населення цих регіонів після розвалу СРСР. Якщо кордони – це шрами історії, то нам слід взяти на себе роль пластичного хірурга.
