Понад три роки минуло від дня ухвалення на 94 сесії Міжнародної організації праці нової Конвенції «Про працю і морське судноплавство». Вона одержала назву Зведеної, оскільки її автори мали намір створити своєрідний статут, єдиний для всіх моряків світу. Проте ця благородна спроба уніфікації майже двохсот інших конвенцій, що регулюють відносини на світовому флоті, поки що зустріла підтримку тільки у п’яти країнах. З європейських морських держав серед них одна Норвегія. Решта – це Ліберія, Маршаллові острови, Багами та Панама, які є місцем реєстрації офшорних компаній як країни «зручного» прапора. Лідери судноплавства, що мають багатовікові традиції і численний флот, поки що не поспішають ратифікувати Зведену Конвенцію, по суті – експериментальну. Тому що всі базові принципи вже давно охоплені попередніми конвенціями.
У черзі ставити підпис під цим документом стоять майже 70 країн. Чи потрібно Україні плисти попереду всієї системи?
Певні сили вже не раз квапили час ухвалення Зведеної Конвенції. Проблема була вивчена фахівцями багатьох профільних міністерств і профспілок. Відповідно до їхніх висновків ставити підпис під документом зарано. Краще у цьому питанні орієнтуватися на виважену позицію, зайняту провідними судноплавними країнами.
Вдруге обговорення теми на офіційному рівні продовжила заява Уповноваженого Верховної Ради України у правах людини Ніни Карпачової, яка побачила у приєднанні до конвенції панацею проти обмеження прав українських моряків сомалійськими піратами. Ситуація була проаналізована вдруге. Але у підсумку Мінтрансзв’язку України, Мінфін України і Міністерство праці і соціальної політики України знову дійшли висновку про неготовність країни до ратифікації.
Проте ніхто не віднімає можливості далі дискутувати. І от за ініціативою Профспілки працівників морського та річкового транспорту України організовано круглий стіл: «Зведена Конвенція: «за» і «проти». У приміщення художньої галереї Одеського морвокзалу запрошені представники профспілкових організацій, посередницьких підприємств з надання послуг у працевлаштуванні моряків за кордоном, фахівці, які працюють у сфері морського господарства і права.
Думку про необхідність ухвалити спірну конвенцію висловив Василь Терещук, який репрезентував Секретаріат Уповноваженого ВРУ у справах людини. Мабуть, він був один з численних учасників засідання, який беззастережно висловився «за». Він гадає, що таким чином можна буде впливати на іноземного судновласника. Механізм, за допомогою якого здійснюватиметься ця залежність, розкритий не був.
Думка про явну недоцільність ухвалення документа випливала з виступу директора компанії «Ви Шипс», що сприяє працевлаштуванню моряків «під прапор», Ігоря Сафіна. На епатуючі заяви деяких провокаційно налаштованих громадських діячів про те, що посередники працюють безконтрольно, він відповів розповіддю про існуючу систему державних перевірок посередників. Як мінімум, 20 законів, що регулюють їхнє підприємництво, роблять його повністю підзвітним держструктурам і кожен крок – легальним. Він висловив спільну точку зору посередників, що ухвалення Зведеної Конвенції призведе до появи монопольної структури над посередництвом. Як наслідок, цей специфічний вид бізнесу постраждає, що негативно позначиться на працевлаштуванні українських моряків-«підпрапорників». Отож, ціною підписання конвенції 2006 року може стати втрата роботи, мінімум, для 75 тисяч моряків. Одночасно виникне «підпільний крюїнг», і процвітатиме нелегальне відправлення на судна.
Представник МЗС України зазначив, що у цей час немає готовності навіть для обговорення спроби ратифікації. Ухвалення міжнародного документа потребує попередньої розробки механізму його впровадження. Тому потрібно розпочати із з’ясування, повноважень яких міністерств торкнеться ця акція, і чи зможе країна виконати зобов’язання, які неминуче накладе на неї приєднання до норм нової конвенції.
Один промовець запитав прямо: «А хто рахував, скільки це коштуватиме?». Справді, – скільки? Чи не ляже це непідйомним матеріальним тягарем на країну, занурену у кризу? Чи може держава дати привселюдно фінансові гарантії, що, наприклад, надасть допомогу своїм співгромадянам-морякам, які перебувають у біді на борту іноземного судна? Випадки із захопленням українців піратами поки що у цьому не переконують!
До слова, провідні судноплавні компанії теж не вважають, що ратифікація Зведеної Конвенції – спосіб нейтралізації міжнародного морського тероризму.
Із прийняттям Зведеної Україна автоматично стане зобов’язаною виконувати умови ще 39 різних конвенцій МОП. Тобто потрібно буде виділяти кошти на створення державних служб з наймання та працевлаштування, на виплати грошової допомоги з безробіття морякам, які не зуміли піти у рейс, брати на себе видатки щодо соціального забезпечення, соціально-побутового обслуговування, охорони здоров’я моряків, вирішувати питання їх репатріації на батьківщину. Все це мільйони, яких у національному бюджеті немає. Треба також визнати, що моряки змушені залишати сім’ї і йти «під чужий прапор» з суто економічних причин, що не вирішуються у державі.
Найбільш раціональною виглядала позиція, яку займає Одеська національна морська академія, її репрезентували ректор Михайло Міюсов та його перший заступник Олександр Шемякін. Вона полягає у тому, що документ має, безперечно, величезне значення. Але його потрібно ухвалювати, коли держава буде зацікавлена у його ухваленні. Тому питання потрібно обговорювати, але до якогось часу не ставити його на голосування. Мудро – не поспішати, а аналізувати і чекати, коли настане потрібний час.
