Обласний шпиталь інвалідів Великої Вітчизняної війни розташований в Одесі, на 15-й станції Великого Фонтану. Тут, на мій погляд, сама природа подбала про те, щоб створити чудові умови для оздоровлення людей: багато зелені і у будь-яку пору року бадьорить свіже морське повітря.
Шпиталь розрахований на сто двадцять ліжок. І стояти незаповненими їм не доводиться ніколи. В Одеській області живе чимало ветеранів війни, які пройшли через страшні випробування та злигодні, – їх дев'яносто одна тисяча. Війна постійно нагадує про себе. Тому ветеранам потрібно хоча б раз на рік пройти курс лікування у цьому унікальному лікувальному закладі.
Два роки головним лікарем шпиталю працює Петро Георгійович Волков. Йому вдалося оптимізувати роботу лікувального закладу, сформувати гарний колектив.
Тепер тут діє непорушне правило: інвалід ВВВ може пролікуватися у шпиталі лише раз на рік. А в середньому п'ятнадцять чоловік на місяць направляються на лікування до Українського медично-соціального центру ветеранів війни "Цілбі".
– Я впевнений, що такий підхід більш справедливий і правильний, – вважає Петро Георгійович. – Якщо ми говоримо про тяжкі умови життя більшості фронтовиків, то треба постаратися надати можливість пройти в нас курс лікування якнайбільшій кількості з них. Шпиталь повністю забезпечений ліками, на високому рівні організоване лікувальне харчування. Завдяки обласному бюджету, в обсязі запланованих витрат фінансуються статті з медикаментів та продуктів харчування.
Слухаючи Петра Георгійовича, я чудово розуміла: сьогодні бюджетного фінансування не вистачає, щоб підтримувати у справному стані весь комплекс шпиталю. Тут ніяк не обійтися без участі і добровільних помічників-спонсорів, і самих членів колективу. Добрі люди справді знаходяться. Компанія "Київстар" обладнала у дворі симпатичну альтанку-павільйон, де фронтовики можуть відпочити на повітрі і мирно поговорити, побудувала соляну кімнату для лікування захворювань органів дихання. Представники партії "Батьківщина" подарували м'ясорубку, морозильні камери, телевізор, відеомагнітофон. Постійно допомагає і фракція Партії регіонів в обласній раді, членом якої є Петро Георгійович (він – заступник голови комісії з прикордонної, міжрегіональної та міжнародної співпраці облради). Ну а ремонтом доводиться займатися колективу. Самостійно відремонтували не лише крісла і тумбочки, двері та вікна, але й теплотрасу.
Головний лікар і працівники розуміють, що працюють у бюджетному медичному закладі, де до того ж лікуються особливі пацієнти. Саме цей принцип залишається головним і при підборі персоналу. Тому, напевно, із шістнадцяти вакансій лікарів чотири поки що залишаються незайнятими. Не усім під силу щодня спілкуватися та допомагати хворим людям похилого віку. Для цього потрібний особливий склад характеру. Ним і відрізняються ті, хто не проміняв роботу у шпиталі на іншу, можливо, більш вигідну та спокійну. Це завідувачі відділень Ілля Шепель та Микола Добренко, лікар Лариса Вознесенська, масажист Олексій Смирнов, старша медсестра Антоніна Калугіна, медсестра Антоніна Варивода, інженер Оксана Афоніна, ліфтер Раїса Марчук (ця невисока на зріст жінка справляється з нелегкою роботою щодо обслуговування двох із чотирьох працюючих ліфтів), електромонтер Євген Удолатій.
Ті, хто приходить влаштовуватися на роботу, одержує двомісячний іспитовий термін. На думку головного лікаря, це достатній період часу, щоб розібратися, чи варто працювати далі.
– У нас, переважно, працюють невропатологи і терапевти, – говорить Петро Георгійович. – Лікар функціональної діагностики працює на півставки. Але було б краще, щоб він працював на ставку, оскільки навіть кардіограма у наших пацієнтів може змінюватися протягом дня по декілька разів.
Розуміючи, що для людей похилого віку дуже важливим є гарний настрій, колектив шпиталю минулого року посадив на території триста кущів троянд, тридцять дерев, встановив додаткові лави. Відпочинок на повітрі став додатковим і дуже важливим компонентом курсу лікування.
Світлана Вікторівна Чорна із Кодимського району приїжджає до шпиталю вп'яте.
– Найбільше я ціную ставлення персоналу, – говорить жінка. – Дівчата-медсестри добрі, привітні, в усіх легка рука. Ну а після сеансу масажу Олексія Анатолійовича Смирнова буквально літати починаєш.
Одесит Іван Єрмолайович Журай партизанив у Білорусі, Мирон Лазарович Орлінський брав участь в обороні Одеси, Володимир Прокопович Стригін – колишній льотчик, у мирному житті працював санітарним лікарем.
Іван Єрмолайович вперше потрапив сюди у 1983 році після смерті дружини. Пам'ятає, що не було хліба, і ліки доводилося купувати. Тепер же ситуація зовсім змінилася. І годують нормально, і ліки є. Іван Єрмолайович навіть посадив біля корпусу шпиталю саджанець горіха, поливає його. І сподівається, що з тоненького саджанця у майбутньому виросте високий міцний горіх, у затінку якого будуть відпочивати люди.
– Тут район людний, – говорить Іван Єрмолайович. – Коли виходиш із території шпиталю, щоб прогулятися, перейти через дорогу – проблема. Машин багато, і ніхто старого пропускати не хоче. Я звернувся до головного лікаря. Попросив його, як депутата обласної ради, допомогти розв’язати цю проблему. І незабаром напроти шпиталю з'явилися покажчик пішохідного переходу та дорожня розмітка.
Іван Єрмолайович, розуміючи, що головний лікар – людина не байдужа, приходить до нього і з рацпропозиціями. Наприклад, як під час миття посуду в їдальні раціональніше використовувати воду. Петро Георгійович усе уважно записує. Найчастіше пацієнти справді пропонують правильні речі.
Володимир Прокопович Стригін, як колега, насамперед цінує професіоналізм персоналу та поліпшення технічного оснащення шпиталю – з'явилося додаткове медичне устаткування.
Про те, як багато ще треба зробити, Петро Георгійович говорить скупо. Він звик завжди працювати там, де найважче. Це його не лякає. Так, і сантехніка в шпиталі потребує заміни, і ліжка не завадило б придбати нові. Але він розуміє: часи сьогодні нелегкі. Важко усім. І взявшись за свою справу, треба робити її чесно, з душею. Люди це відчувають і цінують.
