Мрії романтиків про те, що із розвитком суспільства з туберкульозом вдасться впоратися назавжди, на жаль, не справдилися. Це захворювання, за оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я, несе глобальну небезпеку.
– Туберкульоз супроводжує людство практично протягом усього його вивченої історії, – говорить консультант Одеського обласного протитуберкульозного диспансеру, заслужений лікар України, кандидат медичних наук Леонід Григорович Авербух. – І поки що, на жаль, немає підстав прогнозувати його повне викорінювання у доступному для огляду майбутньому. Коли ми говоримо про реальні сучасні показники поширеності цього захворювання, потрібно враховувати, що в різних країнах вони відрізняються, часом, на порядки. Рівні відрізняються і всередині кожної країни, залежно від соціальної і навіть етнічної групи досліджуваного населення.
Так, якщо в США та багатьох інших розвинених країнах захворюваність (нові випадки) становить 4-5 випадків на 100 тисяч білих жителів, які народилися в цій країні, то серед кольорового населення та мігрантів вона виявляється у 4-5 разів вищою. У країнах Європейського союзу у 2006 році захворюваність не перевищувала 17,4 на 100 тисяч населення. У країнах – нових членах ЄС ці показники значно гірші – у середньому 45 – 50 на 100 тисяч, а в країнах колишнього СРСР захворюваність перевищила 110 на 100 тисяч населення.
В Україні захворюваність зросла з 31,8 у 1990 році до 84,1 (у 2,6 раза), а смертність – з 8,1 до 25,3 на 100 тисяч населення (більш ніж утричі) – у 2005 році. З 1995 року ситуація оцінюється як епідемія. До 2008 року відзначено деяке зниження цих показників – відповідно до рівня 77,8 та 22,4 на 100 тисяч населення. Показники в Одеській області перебувають на такому ж рівні, в окремі роки не дуже відрізняючись від середніх по країні в той чи інший бік.
– Особливу небезпеку, на думку фахівців, становлять випадки поєднання туберкульозу та ВІЛ, що почастішали, які взаємно обтяжують перебіг хвороби і частіше призводять до смерті хворих.
– Досить сказати, що причиною смерті понад половини померлих останнім часом хворих на туберкульоз було саме таке фатальне поєднання.
Ще одна проблема – лікарсько стійкі форми туберкульозу, які також зустрічаються значно частіше останнім часом.
– Як зараз організована протитуберкульозна робота?
– Програмні завдання в цій сфері повинні будуватися на принципах, які диктуються специфікою захворювання: ефективна профілактика, своєчасне (для дорослих) або раннє (для дітей) виявлення хворих активним туберкульозом, і повне (із мінімальним ризиком рецидиву) їхнє виліковування.
Отож, протитуберкульозна стратегія "ДОТС", буквально нав'язана ВООЗ, впровадження "адаптованого" варіанту якої передбачене наказом МОЗ України № 610, практично ігнорує ці базові принципи. Рішенням Київського окружного адміністративного суду у квітні 2008 року цей наказ визнано незаконним. Проте, "ВООЗ" і нині там... Міністерство охорони здоров’я вимагає його виконання. Більше того, затверджені парламентом зміни та доповнення до Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз", по суті, відображують вимоги цієї стратегії. На ній ґрунтується і діюча "Загальнодержавна цільова програма протидії захворюванню на туберкульоз на 2007 – 2011 роки".
– Щоб нашим читачам було зрозуміло, розкажіть, будь ласка, про що йдеться?
– Скажу про головне: ця стратегія скасовує безальтернативний метод своєчасного виявлення туберкульозу легенів – обов'язкові флюорографічні профілактичні обстеження усього населення (починаючи з 15 років, раз на 2 роки). Зараз обстеження збережені лише для осіб із підвищеним ризиком захворювання (медичних та соціальних) та представників багатьох професій. Багаторічний досвід радянської (далеко не найгіршої!) охорони здоров'я свідчить, що саме суцільна флюорографія була одним із основних чинників, які дозволили забезпечити стрімке зниження поширеності туберкульозу та підвищення ефективності лікування хворих.
Замість цього пропонується "виявляти" хворих за звертаннями до лікарів у зв'язку із симптомами хвороби методом дослідження мазка мокроти на мікробактерії туберкульозу. А це вже не виявлення, а пізня діагностика захворювання, яке зайшло досить далеко.
Інший дуже важливий прорахунок цієї стратегії – перехід від виправданого принципу тривалого комплексного лікування хворих на стаціонарному, амбулаторному та санаторному етапах аж до повного вилікування, – до вкорочених курсів антибактеріальної терапії, що здатна забезпечити, у найкращому разі, лише припинення виділення мікобактерій у зовнішнє середовище і не здатна запобігти загостренням та рецидивам хвороби.
Таким чином, відбувається підміна понять – своєчасне виявлення хворих підмінюється пізньою діагностикою та недовиявленням початкових форм процесу, а повне лікування – недолікуванням.
Спроби іноземних експертів та деяких наших чиновників пояснити такі зміни стратегії, зокрема, дефіцитом бюджетних коштів, не витримують критики.
– Чому?
– Тому, що в соціальній державі, у якій туберкульоз офіційно визнано загрозою національній безпеці, такі витрати важливіші, ніж, скажімо, Євро-2012, а, можливо, і "оздоровлення" парламентаріїв, що коштує чималих грошей!
При цьому, треба відзначити, що сучасна високоякісна цифрова флюорографія обходиться істотно дешевше, ніж стара, плівкова, а лікування занедбаних форм туберкульозу та рецидивів захворювання коштує значно дорожче, ніж терапія вчасно виявлених початкових форм.
– Леоніде Григоровичу, що Ви порадите в цих умовах робити людям, які живуть в умовах епідемії туберкульозу?
– Раз на два роки кожна здорова людина (а початкові форми туберкульозу відчутних ознак хвороби можуть не викликати) повинна проходити перевіряльну профілактичну флюорографію легенів у своїй районній поліклініці. У деяких з них ця медична послуга – платна (законно це чи ні – інше питання!), але плата ця, як правило, невелика. З появою кашлю, який триває понад 2-3 тижні, нездужання, субфебрильної температури (37,2 – 37,50С), зниження апетиту – треба негайно звертатися до лікаря, за наявності мокроти – здавати її на аналіз.
Дітям необхідно щороку провадити туберкулінову пробу Манту з метою раннього виявлення інфікування, що, найчастіше не свідчить про захворювання, а лише змушує уважніше спостерігати за здоров'ям дитини, застосовувати профілактичні заходи, призначені лікарем-фтизіатром.
Вакцинація проти туберкульозу немовлят та ревакцинація неінфікованих дітей 7 та 14 років є обов'язковою. Саме вона дозволила різко знизити захворюваність дітей. Одиничні випадки туберкульозу, які ми спостерігаємо, найчастіше реєструються у нещеплених дітей.
Якщо захворювання все ж таки виникло, прямим обов'язком хворого перед близькими та суспільством має бути ретельне виконання усіх лікувальних рекомендацій та дотримання режиму, спрямованих на повне лікування і реабілітацію, на захист навколишніх від зараження.
