Ще зовсім недавно, декілька років тому, поверхи новобудов, що піднімалися вгору, тішили око і підтверджували, що рівень життя більшості людей зростає. Система кредитування дозволяла навіть громадянам із середнім рівнем доходу зважитися на придбання нової квартири. Раптова фінансово-економічна криза не лише перекреслила чиїсь надії, але й багатьох залишила практично на вулиці. Адже серед інвесторів, які будували житло на свої власні гроші, було чимало тих, хто був змушений спочатку продати наявну квартиру або влізти в борги, вкласти гроші у будівництво й жити, де доведеться, лише заради того, щоб одного разу в’їхати до нової квартири. Ризик цей, мабуть, виявився невиправдано високим. У ситуації різного ступеня квартирної невизначеності опинилося близько сорока тисяч жителів міста.
З кінця минулого року у порядках денних сесій Одеської міської ради почали з’являтися питання, пов’язані із продовженням терміну внесення забудовниками коштів за входження до інфраструктури міста, зниженням кількості квартир, переданих місту, та продовженням терміну завершення будівництва.
Міська влада опинилася у дуже непростій ситуації. З одного боку, є відповідні рішення уряду, спрямовані на подолання кризи у будівельній галузі та захист прав інвесторів. Вони припускають зниження вимог міської влади, щоб компанії не збанкрутували, а все ж таки далі працювали. З другого, ідучи на поступки забудовникам, місто змушене погоджуватися із недоодержанням значних сум коштів, які раніше планувалося спрямувати на реалізацію різних соціальних програм. Отже, треба шукати, за рахунок яких джерел латати ці діри, що утворяться. З третього боку, невідомо, коли люди, які мають право на першочергове одержання житла, в’їдуть до своїх квартир (і чи в’їдуть взагалі). З четвертого, навіть за пом’якшення вимог до забудовників, невідомо, чи зможуть компанії завершити будівництво в доступному для огляду майбутньому і чи не доведеться місту брати усю відповідальність за недобудовані об’єкти (і витрати щодо них) на себе?
Експерти звернули увагу на одну хитрість. У договорах, які підписуються інвесторами, найчастіше не вказувався термін завершення будівництва, тобто термін, коли людина могла розраховувати одержати квартиру. Законодавство це чомусь не передбачило. Як і зобов’язання фірм звітувати перед інвесторами про хід будівельних робіт. Таким чином, взявши із громадян гроші, забудовники не квапилися споруджувати свої об’єкти. Гроші, взяті у інвесторів, вкладалися ними в банки, віддавалися під інші проекти, тобто працювали. Але працювали не на інвесторів, які очікують квартири, а на забудовників, забезпечуючи їхнім власникам надзвичайні прибутки. Час спливав. Інвестори нарікають, мовляв, навіть котловани під будинки не копаються. Їх заспокоювали, обіцяли буквально завтра приступити до робіт. І тут дуже доречно гримнула світова криза, яка стала буквально рятівником для фірм-забудовників. Тепер в них з’явилася взагалі ідеальна можливість списати на кризу усі «труднощі довгобуду». Цією можливістю вони, звичайно, не знехтували. Не пішли вітчизняні фірми і шляхом, що обирається за кордоном. Там стрімке здешевлення вартості квадратного метра житла та реальна допомога держави допомогли вберегти будівельну галузь від паралічу. Втім, справедливості заради треба відзначити, що наш уряд такий шлях навіть і не спробував запропонувати. Усе закінчилося лише розмовами щодо виділення коштів будівельним фірмам на завершення об’єктів, готовність яких становить понад сімдесят відсотків.
Влітку нинішнього року в Одеському бізнес-клубі відбулося засідання, присвячене проблемі довгобуду у нашому місті. На ньому обговорювалися різні варіанти розвитку ситуації. На деяких з них варто зупинитися докладніше.
Корпоративний керуючий компанії «Прогрес-буд» Олександр Селезньов справедливо відзначив, що об’єкти незавершеного будівництва можуть бути дешево скуплені новим власником, а потім ним вигідно перепродані.
Така схема придбання підприємств, які стали банкрутами, справді відома давно і дозволила скупити чимало значимих об’єктів. Лише ось наскільки виявляться захищеними права інвесторів у такій ситуації? Адже новий власник цілком може здійснити угоду таким чином, щоб юридично не бути правонаступником свого попередника. Законодавство таку можливість, на жаль, не виключає. Це буде означати, що довести право інвесторів не лише на квартири у побудованому будинку, але й на вкладені в його спорудження кошти виявиться досить проблематичним.
Голова кооперативу «Золотий Берег» Валерій Балаян висловився за об’єднання зусиль інвесторів та забудовників. Думка, безумовно, добра, але стосовно інших, більш цивілізованих умов. У нас же, коли юридично права інвесторів та забудовників чітко не закріплені законодавчо, крім відчуття спільної причетності до проблеми, це, швидше за все, нічого не дасть. Обидві сторони відійдуть ще далі від головного завдання: як надійно захистити об’єкти довгобуду від перепродажу, який може зробити права інвесторів взагалі недоказовими? Відповідь на це запитання перебуває у законодавчій площині. І чи захочуть відповідати на нього законодавці, багато з яких мають свої інтереси у будівельній галузі, напевно, припустити не візьметься сьогодні ніхто.
