Інтерв’ю з губернатором Одеської області Миколою Сердюком
На запитання журналіста дав відповіді Микола Дмитрович Сердюк, голова Одеської обласної державної адміністрації, кавалер орденів Данила Галицького та «За заслуги» ІІІ ступеня. Миколу Дмитровича з Одещиною пов’язує багаторічна плідна професійна діяльність, на початку як офіцера-зв’язківця. Держслужбовець високого рангу, харизматичний керівник, якому притаманні політичний лібералізм і толерантність, доступність у спілкуванні, Микола Сердюк також знаний завдяки своїй благочинній діяльності. Цьогоріч Микола Дмитрович став лауреатом Галереї почесних благодійників Одещини «Люди щедрих сердець» ОННБ ім. М. Горького.
– Миколо Дмитровичу, як голова облдержадміністрації Ви провадите відкриту публічну політику, що відображає загальнодемократичні тенденції в державі, особливо після 2005 року. Чи легко бути публічним з огляду на загальний ще недостатньо високий рівень політичної культури в суспільстві?
– У нас часто не розділяють понять «публічність» і «популізм» – а це різні речі.
Публічним у нинішніх умовах бути не так-то просто. Спільноті говорити чесно дуже важко, бо, наприклад, з боку уряду звучать популістські заяви, що ніби здійснюється належне фінансування й допомога населенню. А ми бачимо, що нині не будуються дороги, на державному рівні відсутня програма з фінансування газо- і водопостачання тощо. Як голова облдержадміністрації я роз’яснюю людям, що у нашому розпорядженні лише обласний бюджет. Так, з 1990 року точилися розмови про газифікацію смт Красні Окни, про що вже повідомлялося в ЗМІ. За два останні роки у цьому районі вже прокладено 34 км газопроводу. Ще й сьогодні його мешканці не можуть повірити, що газ буде в їхніх оселях. Тож важко бути публічним саме тому, що потрібно говорити людям відверто: ось це здійсниме, а це нам не під силу з певних соціально-економічних причин, чи немає відповідного закону, або він є, але не діє. Потрібно говорити правду й тоді, коли це може знизити твій рейтинг як державного службовця.
Як ми сьогодні боремося з грипом? Боротьба з грипом – це не функція Кабінету Міністрів, передусім за все фахівців. Є проблема і, як голова облдержадміністрації, через Міністерство охорони здоров’я я мушу доповісти про її нагальність, забезпечивши її вирішення через вакцинацію, чи іншим способом. А у нас здіймають галас, в аптеках розкупили ліки, і ми дозволяємо певним структурам на цій проблемі заробити сотні мільйонів гривень. Але ж рівень поширення епідемії грипу зараз нижчий, ніж, скажімо, у 2007 році.
– У грудні виповниться два роки Вашого перебування на посаді голови Одеської облдержадміністрації. У Вашій діяльності є значний позитив. Що вдалося Вам здійснити із запланованого як провідникові соціально-економічних програм?
– Вважаю, що мені як голові обласної державної адміністрації вдалося створити умови для тісної співпраці представництв усіх рівнів влади: з обласною радою, міською владою, зокрема з мером міста Одеси Едуардом Гурвіцом, з владою на місцях. Подібна консолідація дозволила ефективніше розв’язувати соціально-економічні проблеми області. На це ми спрямували увесь фінансовий потенціал обласного бюджету. Так, в області вже відремонтовано 12 шкіл, відкрито 18 дитячих садочків, запроваджені різноманітні програми у сфері медицини, зокрема телемедицини, щодо пересадки штучної нирки (що в цілому знизило смертність у цієї категорії хворих на 24%). За останні два роки для сіл області було передано 30 автомобілів «швидкої допомоги». Зазначу, що на даний час Одеська обласна лікарня, в якій діють два медичні центри – кардіологічний та перитонеальний, є однією з кращих в Україні. Протягом 2009-2010 років буде завершено будівництво обласної дитячої лікарні із відповідним діагностичним центром (294 ліжка). Адже у нас прекрасні фахівці в цій галузі, але бракує належного діагностичного обладнання.
– Чи провадяться пошуки альтернативних джерел фінансування соціальної сфери? Загальновідома Ваша благодійницька комплексна й послідовна програма з захисту дитинства та материнства. Наскільки відомо, вона є загальноукраїнською і ініційована Президентом України Віктором Ющенком.
– Відповідно до доручень Секретаріату та ініціатив Президента України від 11 лютого 2008 року пріоритетним напрямом роботи Одеської області визначено дієву допомогу багатодітним родинам.
Певна частина допомоги надходить із місцевих бюджетів, левова ж частка з Президентського регіонального фонду – організації, що фінансується завдяки добровільним внескам фізичних та юридичних осіб. Це так звана адресна допомога, яка дозволяє цілеспрямовано й ефективно використовувати кошти. Зокрема допомога багатодітним родинам – «Зігрій любов’ю дитину» як спільного проекту влади та бізнесу, перевищила шість мільйонів гривень. Усього ж по Україні в межах програми багатодітним сім’ям вже надана допомога на суму 137 млн гривень.Для багатодітних родин передано близько двох десятків мікроавтобусів «Газель», дев’ять з них для тих, де виховується десять і більше неповнолітніх дітей. Значна частина виділених коштів спрямовується на придбання або ремонт житла, меблів, побутової техніки та комп’ютерів, виплати грошової допомоги малозабезпеченим сім’ям, на оздоровлення та ін. Запроваджені також програми допомоги інвалідам, ветеранам війни, родинам та учасникам бойових дій, з підтримки талановитої молоді, сприяння розвитку культури.
– На початковому етапі розвитку української незалежності побутував вислів: збудуємо економіку, потім розвиватимемо духовність і культуру. Ваша діяльність на посту губернатора однозначно заперечує цей сумнівний постулат.
– Не можна чекати, коли зростуть економічні показники й тоді вже опікуватися розвитком духовності. Щодня народжуються і підростають діти, і ми відповідальні за їхній духовний, інтелектуальний розвиток. Від того, як ми підготуємо нове покоління до життя, залежатиме майбутнє нашого суспільства. Що вищий загальний рівень культури, наприклад, керівника, то ефективніше управління, то ширше коло проблем він здатний охопити і знайти шляхи їх вирішення. Керівник будь-якого рівня – це понадусім духовна людина, яка переймається проблемами спільноти. Коли я сів пити чай, то мав би подумати, а чи кожна дитина в області має таку можливість, і якщо немає коштів у бюджеті, то, можливо, слід звернутися до бізнес-структур. Гуманітарні проблеми не осягнути особі бездуховній.
– Миколо Дмитровичу, під час урочистостей з нагоди 180-річчя ОННБ ім. М. Горького за особистий вагомий внесок у розвиток доброчинності і милосердя, збереження духовної і культурної спадщини України рішенням Координаційної ради (як керівного органу Громадської ради Галереї «Люди щедрих сердець» (у складі 22 осіб) Вам присвоєне звання лауреата Галереї почесних благодійників Одещини «Люди щедрих сердець». Дозвольте ще раз привітати Вас з цим почесним званням.
Ви також особисто підтримуєте проведення щорічної виставки-форуму «Українська книга на Одещині». Під час згаданих урочистостей Указом Президента України бібліотеці було надано статус «національної». У цьому безперечна Ваша заслуга. Хочу запитати, які, на Вашу думку, можливості відкриває для бібліотеки і регіону набуття статусу «національної»?
– Це заклад, яким ми повинні пишатися, чиї знамена, образно кажучи, ми повинні нести і говорити культурній спільноті про його унікальність. У бібліотеці понад п’ять мільйонів книжок, серед яких зберігаються раритетні документи, що мають загальнонаціональне значення. Бібліотека дала світу видатних вчених, нині в ній працює колектив, що робить свій внесок у популяризацію книги, провадить науково-дослідну роботу, і звичайно, надання їй статусу «національної» для мене особисто (і не лише для мене), й для Одещини, України в цілому, то велика подія. Мені приємно усвідомлювати, що до підвищення її статусу я також маю безпосередній стосунок.
Вважаю, що завдяки співпраці з бібліотекою, можна здійснити масштабне видання «Славетні одесити в світі».
– Наскільки мені відомо, певні дослідження з даної теми вже мають, наприклад, науковці ОНУ ім. І.І. Мечникова, інших закладів Одеси.
– Потрібно об’єднати усіх, хто має напрацювання у цьому напрямку, знайти відповідні кошти й випустити книгу. Тут, звичайно, лише моїх потуг чи зусиль директора бібліотеки Ольги Федорівни Ботушанської недостатньо.
У сфері культури я підтримую й Одеську організацію Національної спілки художників України. Як і бібліотеці, завдяки Президентському регіональному фонду їм подаровано автомобіль, що допоможе у вирішенні певних організаційних та практичних питань.
– У Національній бібліотеці імені В. Вернадського засновано постійний Фонд Президентів України. Чи доречно, з точки зору підняття престижу культури, підтримки бібліотечної справи створити при бібліотеці постійний Фонд губернаторів, адже посади змінні, а добрі справи залишаються? Заснування Фонду логічно з точки зору історії бібліотеки, біля у витоків якої стояла така особа як граф Воронцов, тодішній губернатор краю.
– Гадаю, що коли буде ініціатива з боку самого закладу, то потрібно буде зустрітися з його керівником і обміркувати це питання. Достатньо буде розпорядження губернатора: що ми можемо самі, то потрібно це робити тут, на місці.
– Ваші благодійницькі проекти здійснюються в правовому полі, у якому відсутній Закон про меценатство. Чи поліпшить, на Вашу думку, загальну ситуацію в культурі та освіті прийняття такого закону? Є побоювання, що його прийняття посилить зловживання в сфері оподаткування.
– Закон про меценацтво має право на життя, адже держава, уряд не зможуть охопити і вирішити усі нагальні соціальні питання, особливо місцевого значення. Життя породжуватиме нові й нові проблеми. Як кажуть, «лазівки» завжди знайти можна і за відсутності такого закону. У багатьох країнах світу такі закони прийняті і успішно діють. Держава повинна виробляти стратегію соціального забезпечення материнства і дитинства, пенсіонерів, але є ще категорії населення, гуманітарні проекти, інституції, що не охоплюються державними чинниками; чимало пам’яток культури, які вимагають реконструкції чи реставрації. Доречно згадати, наприклад, ініціативу нашого Президента Віктора Ющенка в справі відновлення історичних пам’яток на острові Хортиця, палацу в Батурині, Чигирині, створення музею в Арсеналі тощо. Частково, саме таким чином, відбувався ремонт Одеського театру опери і балету...
– …У нас в області є пам’ятки, що вимагають порятунку, наприклад, палаци Панкеєєвих у Василівці Біляївського району чи Курисів у Петрівці на Комінтернівщині.
– У нас точок, куди потрібно спрямовувати кошти, безліч. А серед заможних людей є такі, що готові віддавати частину прибутку на добру справу, але для цього потрібно створити більш сприятливі умови, не тримати їх у постійній напрузі надто частими перевірками з боку податкових органів. За наявності такого закону з підприємця знімається якийсь там відсоток щодо сплати до Державного бюджету. Ця діяльність має бути прозорою. Чому, коли є заборгованість держави щодо зарплати, не вирішити це питання через впровадження у дію подібного закону?
Повертаючись до першого вашого запитання, хочу додати, що у нас в області створена система опіки кожного дошкільного навчального закладу, передусім інтернатів, з боку місцевого керівництва, керівників промислових підприємств, які закріплені за конкретними із них. Потрібно не лише на свята привозити дітям апельсини, а щоденно цікавитися, чи у них тепло, чи добре вони харчуються, чи доглянуті. Це не повинна бути кампанія, яка формалізує взаємини. На Одещині лише сиріт 18 тисяч! Як керівник я намагаюся, щоб кожна дитина-сиротина принаймні знала, що в неї є опікун (хай це ще не оформлено юридично). Це дуже чутливі речі. Для мене сьогодні це основне.
– Миколо Дмитровичу, на завершення хочу побажати Вам послідовної та успішної роботи, реалізації намічених програм. Щиро дякую Вам за інтерв’ю.
