Місцеві жителі згадують, що 20 років тому тут на повну потужність працював консервний завод, була своя хлібопекарня, хліб не возили, як зараз, то із Ширяєвого, то із Роздільної. Гудів комбікормовий завод, у три зміни працювали переробники молока. Тепер ці підприємства стоять під замком. До всього, у районі перестали займатися промисловим виноробством. Утримувати виноградники стало клопітно, а, головне, не вигідно. Спритні сучасні винороби почали розводити водою винний порошок. Розмішав у бочці палицею – ось і вся технологія виготовлення. Для продажу невимогливому споживачеві достатньо.
Разом із цим зникли робочі місця! Але ж були часи, коли не вистачало вмілих рук майстрів, і районне начальство запрошувало по 100 і більше фахівців, щоб забезпечити кадрами усі види виробництва.
Крім того, на селі зменшилося виробничників. З появою сучасної техніки відпала необхідність у сівачах, помічниках комбайнерів і трактористів. Після того, як більшість господарств перестали займатися тваринництвом, опинилися не при ділі доярки і зоотехніки. Відпала необхідність у фахівцях із птахівництва, оскільки в районі діє лише одна птахофабрика. Практично усі фермери перестали вирощувати овочі, тому що краплинне зрошення, необхідне для цього, стало обходитися занадто дорого. Незатребувані і фахівців-городники. Зокрема – і на полях цукрового буряку, тому що від вирощування цієї культури практично усі відмовилися. Уже є державні договори про постачання цієї сировини через кордон. От тільки ціна на буряк утричі перевищує вітчизняну.
Ускладнює ситуацію і окупація земель сторонніми варягами від сільського господарства. Вони сіють ріпак або соняшник, орієнтуючись на сьогоднішню кон'юнктуру ринку, і в гонитві за миттєвою вигодою не переймаються тим, що збіднюють ґрунт.
Люди розводять руками: виходить, сама держава винна у тому, що підприємцеві неможливо вижити і забезпечити область, країну якісними продуктами.
Проте, райрада не звільнена від розв’язання місцевих проблем. На останній сесії затверджено чергову програму зайнятості на 2010 – 2011 роки. Протягом двох років вона може коригуватися. Але чи забезпечить вона роботою хоча б половину людей, які живуть у сільській місцевості? Начальник управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації Антоніна Дикуненко сумнівається.
Чи обнадіює варіант появи 158 нових місць, прогнозованих управлінням агропромислового розвитку облдержадміністрації за рахунок того, що буде дане зелене світло розведенню овець та баштанництву? Подивимося! Багато залежить від того, чи буде дотація, обіцяна на вівчарство? Наскільки успішно вдасться колишнім слюсарям, наладникам технологічних ліній, пекарям перекваліфікуватися у вівчарі? Чи зацікавить працівників пропонована їм зарплата?
– Очевидно, вона буде у межах мінімальної, – говорить Антоніна Дикуненко. – Та й інші ставки навряд чи будуть вищими за 850 – 900 гривень.
Однак у звітах акцентується лише на кількості нових місць. Але залишається поза увагою те, що цей процес не супроводжується впровадженням нових виробничих потужностей та відкриттям промислових підприємств.
Показники зайнятості у районі переважно забезпечували результати реєстрації дрібних підприємців, які займалися торгівлею. На базарах у них було відкрито близько 210 контейнерів. Але травнева постанова Кабміну України щодо підвищення ставки єдиного податку підірвала цей бізнес. 211 гривень, які за новим положенням щомісяця зобов'язаний платити підприємець до Пенсійного фонду за кожного працівника, створили для бізнесменів великі обмеження. Вони й так захлиналися у морі дрібних платежів. Багато фізичних осіб після цього вирішили залишити свою справу!
– Сьогодні в районі 3,3 відсотка безробітних, або 577 чоловік, – підбиває підсумок А. Дикуненко. – Це, переважно, ті, хто не має спеціальності. А стосовно інших становище теж складне.
