Кажуть, хліб міліцейської служби пізнається не на паркеті начальницьких кабінетів, а на вулицях, де патрулюють наряди, – холодних, непривітних, сірих. Нерідко – відверто ворожих до тих, хто вийшов протистояти злочинності.
– Така наша ратна праця, – говорить начальник штабу полку патрульно-постової служби Дмитро Батістік.
Одеський полк патрульно-постової служби складається із 5 рот по 90 – 120 чоловік у кожній. Щоб "закрити" 4 райони, на які розділене місто, особовому складу доводиться виходити на чергування дві доби поспіль за графіком 12 годин через 12, а потім – дві доби відпочинку. Якщо вдасться... Тому що служба в міліції, більш ніж у будь-якій іншій структурі, буяє екстреними ситуаціями, варіантами посиленої роботи, що вимагають негайної мобілізації.
...Після чергування змінився прапорщик Олександр Орел. Він вже понад 12 років зберігає вірність міліцейській присязі і готується стати молодшим лейтенантом. Але в сотнях таких же службовців суспільство вбачає лише рядових захисників правопорядку. І на їхню долю дістаються не стільки почесті, скільки претензії громадян, незадоволених законом.
Тим часом, і місто відкривається патрульним з іншого боку. Патрулювання нерідко ускладнює слабка турбота комунальних служб про освітленість внутрішньоквартальних вулиць. Проїзди по них часто перегороджені бетонними плитами, встановленими з невідомо чийого дозволу. Іномарки, що стоять, де заманеться їхньому власникові, можуть перешкодити входженню до будинку. У крамницях, незважаючи на заборони, продаються спиртні напої неповнолітнім.
Ще гірше те, що правовий нігілізм, який увійшов у свідомість багатьох, підриває авторитет міліції. Закон же не дозволяє працівникам застосовувати для підтримання порядку більш конструктивні заходи, ніж є. Наприклад, сьогодні досить проблематично притягти до відповідальності громадянина, який виявив непокору працівникові міліції. Хуліган може привселюдно образити працівника органів при виконанні ним служби, промовити на його адресу погрози. Немає поки що методів цивілізованої боротьби з недоліками демократії. Нескінченні стреси зробили народ злим. Олександр згадує, що ще у перші роки його служби працювати було легше. Стосунки між людьми стають усе більш безцеремонними, грабунки – зухвалими, вуличні бійки – жорстокими. І найдивніше – невмотивованими.
Не так давно по вулиці 25-ї Чапаєвської дивізії двоє підлітків бейсбольними битами скалічили двох таких же нетверезих хлопців. Інші малознайомі хулігани оглушили свого товариша по чарці молотком по голові, втиснули його безтямного до машини, відігнали її на поле і підпалили. Чоловік врятувався, тому що отямився і зміг вилізти через багажник. Про сімейні дебоші і говорити не хочеться.
Виїзди за викликами на такі "розбирання" завжди поєднані із ризиком. Наприклад, із справжньою прицільною стріляниною проходило чергування колеги Олександра, якого він добре знає. На Черемушках о 22.00 до наряду міліції підбіг із проханням про допомогу візник білої карети, що катає туристів по Приморському бульвару. Виявляється, у вихідний юнак із Котовська погрожував кучеру зброєю, що за виглядом повністю нагадує автомат Калашникова, але, як з'ясувалося потім, травматичної дії. Він змусив заручника катати його по місту, а потім завезти на вулицю Генерала Петрова. Помітивши, що його здоганяють двоє патрульних, хуліган звернув у провулок між будинками, де проїхати на машині заважали кущі. Коли до нього залишалося метрів 15, він на окрик: "Стояти!" – повернувся, із клацанням пересмикнув затвор автомата і закричав: "Завалю!" За статутом у випадках явної загрози життю міліціонера він може застосовувати зброю без попередження. Постріл був влучний – у ногу хулігана. Після цього відбулося затримання.
Такі "пригоди" найчастіше відбуваються по святах – у дні, коли стрімко зростає кількість злочинів. Помічено, що відсотків на 90 вони вчинені під впливом алкогольних парів. Злочинці зазвичай ховаються в темних підвалах, на брудних задвірках. Ось і доводиться перевіряти залишені будинки, занедбані будівництва, сморідні сараї. Така служба!
Але що потім? Доводиться повертатися до казенної кімнати у малосімейному гуртожитку, схожому на купейний вагон. Тут живуть усі одружені однокашники. Як і вони, Олександр так і не одержав квартири, і перспективи мати своє постійне житло дуже туманні. Одне зрозуміло: якщо зняв погони, то втратиш і ці 18 квадратних метрів із туалетом та умивальником наприкінці коридора. Плита теж спільна, тому дружина не може почуватися повноцінною господинею. У тісноті росте і 6-річна дитина. Побутові фантазії обмежені матеріальною планкою у 1600 гривень. Держава не балує своїх правоохоронців фінансуванням. Очевидно, щоб остаточно не перетворювати їх у спартанців, їм пошили нові форменні куртки: теплі й не обмежують рухів.
Часом здається, що якби не було таких невибагливих прапорщиків і старшин, вредних командирів, вічно стурбованого вищого начальства, то нікому було б захищати це життя від зазіхань войовничого криміналу. У кожному разі, кращих альтернатив держава не висуває.
Але при всіх наріканнях на міліцію, випадає на їхню долю і щира вдячність. Минулого року О. Орел був на чергуванні. Наряд прийняв сигнал про те, що біля висотного офісу кричить і корчиться на землі жінка. Виявилося, що в неї почалися пологові перейми. У такій нестандартній ситуації для міліціонера і настав час проявити виучку в умінні надавати медичну допомогу. Довелося прийняти пологи просто на асфальті, перевернути дитину, ляснути її і дочекатися першого крику. Схвильованому лікареві підоспілої «швидкої допомоги» постовий з усмішкою доповів: "Дівчинка". Пригода з врятуванням життя сталася на вулиці Радісній.
