Нещодавно маршруткою Одеса – Рені я поверталася додому. Сіла поруч із водієм – Леонідом Фетелею.
У Рені це прізвище відоме і шановане. Льоня виріс у великій дружній родині, де дітей з раннього дитинства привчали до праці, і, як більшість своїх братів, став автомобілістом. Дисципліна, відповідальність, увага до пасажирів – все це властиве славетній сімейній династії Фетелів.
Дорога до Рені довга – розговорилися.
– А я знав твого батька, – раптом сказав водій. – Коли Хома Хомич Бондарев працював у Рені начальником ДАІ, я був зеленим хлопчиськом, але запам'ятав його на все життя. Цікава трапилася історія! Улітку, під час канікул, я працював помічником комбайнера у радгоспі «Откормочный». На зароблені гроші купив собі мотоцикл. Відучився в ДТСААФі, склав на права – все, як належить. Але, як усі пацани, давав вулицями міста газу. Без каски, сорочка – розстібнута!.. Одного разу мене у такому вигляді зупиняє Хомич. Честь мені віддав, відрекомендувався і запитує:
– Чому без каски?
Я щось почав мимрити, а він мені – лекцію читати:
– А ти знаєш, скільки аварій скоюють мотоциклісти? Ти знаєш, скільки хлопців – твоїх однолітків загинули, тому що були без каски?..
Слухаю, киваю, а сам кумекаю, що ж тепер робити? Ну, відомо що. Дістаю потихеньку п'ять рублів і – Хомичу в кишеню.
– Ти мене зрозумів? – завершує монолог начальник ДАІ.
– Зрозумів, Хомо Хомичу! Більше не повториться.
Не пройшло і тижня – Хомич мене знову зупиняє. Я – знову без каски. Честь мені віддав, відрекомендувався:
– Льоню, у нас із тобою розмова була?
– Була, Хомо Хомичу...
– Ти мені слово дав?
– Дав...
– І що?..
Я дістаю п'ять рублів – і знову Хомичу в кишеню.
Віриш, за місяць він мене піймав п'ять разів! По п'ять рублів. У ті часи четвертак – великі гроші. І от зупиняє шостий раз. Уже не честі мені, не «здрастуй», а одразу прямо:
– Льоню, у тебе три рублі знайдеться?
– Ну, звичайно, Хомо Хомичу, без проблем...
– Давай сюди!
Подаю трояка, а сам собі думаю: треба ж, у даїшника «тарифи» упали...
Дивлюся, дістає лейтенант із кишені своє посвідчення, відкриває, а там – акуратно мої п’ятірки складені:
– Тримай свої 25 рублів і йди за мною!
Веде мене Хома Хомич «під конвоєм» до крамниці «Спорттовари».
– Здрастуйте, дівчино! – звертається до продавця. – От цей симпатичний хлопець давно збирається купити шолом. Нарешті, накопичив потрібну суму. Обслужіть його, будь ласка.
І, звертаючись до мене:
– Обирай, який тобі подобається – синій, червоний, жовтий?
На прилавку лежали каски, усі по 28 рублів...
Ось так, у присутності начальника ДАІ, я купив собі перший шолом. А урок Хомича запам'ятав на все життя: порушувати ПДР – це занадто дороге задоволення.
