Незадовго до Нового року ЧМП потрясла «дуже неприємна звістка»: зник санатор пароплавства Володимир Шнякін, який понад рік обіймав цю посаду. 4 листопада 2009 року він на тиждень поїхав у відрядження до В’єтнаму з питань, пов'язаних із подальшою діяльністю пароплавського підприємства «Лотус». І – не повернувся!
А тепер, мабуть, і не повернеться. Чорноморська транспортна прокуратура (ЧТП) порушила стосовно нього кримінальну справу. На період слідства 25 грудня 2009 року він був відсторонений від обійманої посади. Правоохоронцям потрібно з'ясувати, чому замість відновлення своєї платоспроможності підприємство, очолене Шнякіним, опинилося на межі повної ліквідації. Як трапилося, що він підписав кілька інвестиційних договорів, за якими нерухоме майно державної судноплавної компанії переходило до рук приватних власників? Причому йдеться про розбазарювання декількох сот державних мільйонів! Це стало приводом для винесення прокуратурою постанови щодо притягнення даної особи як звинувачуваного. Поки що – заочно через його тривалу відсутність. На майно пароплавства накладено арешт. Один із активних помічників санатора, який допомагав у справі розбазарювання дорогої нерухомості, вже перейшов на казенні харчі у камері слідчого ізолятора. Сам Шнякін – у розшуку. На жаль, поки що безуспішному. Чи так важко виявити його місцеперебування чи, як кажуть, так шукають, щоб не знайти? Працівники пароплавства вірять, що з'ясується й це.
У редакції є лист створеної ними ініціативної групи, під яким стоїть понад 40 підписів. Трудовий колектив адресує його Президентові України, СБУ, Мінтрансз’язку України, транспортному прокуророві, Держдепартаменту з питань банкрутства, комітету кредиторів пароплавства. Ситуацію, що склалася у судноплавній компанії, працівники вважають надзвичайною, що загрожує життєдіяльності усього підприємства. Зараз там уже відсутні печатка, статут, чекова книжка, які за дивним збігом зникли одночасно зі зникненням невдачливого санатора. Пароплавством почала керувати особа, наказ про призначення якої він нібито передав по факсу із Білорусі. Не виключено, що цей документ завірений його факсимільною печаткою. А якщо так, то призначення намісника є незаконним. Про що працівники й повідомили до ЧМП.
Ще більше їх насторожує фінансова ситуація у пароплавстві. У своєму колективному листі вони позначають механізм остаточного спустошення Чорноморського пароплавства. Він полягав у тому, що ЧМП укладало із якимись підприємствами явно збиткові для себе інвестиційні договори, за якими мало б відбутися відчуження державного майна. З цього моменту докладніше...
Для початку – парадокс: балансова вартість усіх об'єктів ЧМП становить за комерційними оцінками близько 5 мільярдів гривень. За формальними – близько 500 мільйонів, що теж чимало. Цю цифру озвучив Володимир Работнєв, у 2008 році ще колишній заступник міністра транспорту та зв'язку (нині радник Прем'єр-міністра України з питань морської галузі). Величина ж доведеного боргу перед кредиторами становить лише 36 мільйонів гривень. Але й за таких матеріальних потенціалів ЧМП вони вже 5 років усе ніяк не можуть одержати назад свої гроші.
Необхідність погасити борги зростала день за днем. Можливо, в очах санатора вона стала такою великою, що він вирішив закрити цю ситуацію за усіляку ціну, – у буквальному значенні! Так у грудні 2008 року на арені подій з'явилося 10 фірм, які невідомо звідки спливли. Про ці загадкові ТОВ з назвами, які ні про що не говорять, відомо лише те, що раніше жодне з них не перебувало із ЧМП у партнерських відносинах. От і гадай, з яких спонукань вони взялися оформити контроль над дорогими об'єктами ЧМП. І чим керувалися, коли брали на себе зобов'язання погасити борги судноплавної компанії перед кредиторами? Але, мабуть, – не безкоштовно! Так і утворилися горезвісні інвестиційні договори. Відповідно до них фірмачі, які виступили у ролі «рятівників», повинні були одержати об'єкти пароплавської нерухомості, причому оцінені за низькими цінами, які невідомо-звідки взялися. У порівнянні із ринковими цінами на них можна сказати, що передачу планувалося здійснити майже задарма. Мінливості санації наводять також на думку, що дана естафета ретельно готувалася. Так, наприклад, перед цим був розрив відносин із орендарями, після чого припинилися надходження доходів на рахунки ЧМП, і його госпдіяльність помітно погіршилася. Ще менше узгоджується з ідеєю відновлення платоспроможності несподівана відмова Чорноморського пароплавства від претензій до фірми «Алькор», які довго виставляються. Хіба не щедрий подарунок для неї 5,3 га приморської території, яку займає Міжрейсова база моряків? За які тільки заслуги? Крім цього, відповідно до інвест-договорів передбачалося віддати без бою рейдерам 6,6 га антенних полів, пансіонат для ветеранів флоту по вул. Каманіна, 20, сам шикарний будинок пароплавства. Усього – 20 об'єктів нерухомості ЧМП, вартість яких обчислюється мільйонами.
Подальший продаж цих земель, складів, баз відпочинку, яхт, виробничих приміщень міг би принести новим власникам величезні бариші. В кожному разі, значно більше 36 мільйонів, на які чекають кредитори. І фірмачі могли, а за умовами договорів виходить, що й повинні були, покінчити із цією «дрібною» проблемою, щоб вона не заважала їм залишити ЧМП без майна, що автоматично спричинило б його ліквідацію. І тоді ніхто б вже не знайшов кінців.
Але до цього з фірмачами потрібно було розплатитися, тільки не грішми, а майном, тому що вони зненацька виступили також у ролі кредиторів. Такий поворот тим більше дивний, тому що офіційно підтверджених кредиторів, об'єднаних у комітет, усього 5. Чи не означає це, що затія із інвест-договорами відбувалася в обхід санації? Інакше чому б це 10 фірм так дружно взяли на себе боргові зобов'язання пароплавства на 36 мільйонів гривень? Хто перевірив їхню платоспроможність? Чи перебувають вони взагалі на обліку у податковій адміністрації?
Спроба віддати борги, продавши майно на аукціоні, що був призначений у пароплавстві на 29 вересня 2009 року, виявилася фарсом. Крім того, через те, що він був явно недійсним через порушені умови торгів, на нього фактично могло бути виставлене лише те майно, яке за документами вже не належало ЧМП.
Чи відомо було комітету кредиторів про цих десятьох доброзичливців, які так заповзятливо бажають їм допомогти? За правилами, керівники ЧМП мали довести до відома комітету про намічені операції із нерухомістю. А якщо справді інформували? Чи прояснює це секрет утворення фірм?
Скінчилося тим, що фірмачі самі подали до суду із вимогою передати їм давно обіцяні об'єкти. Через яку помилку Господарський суд Одеської області у серпні 2009 року виніс рішення на їхню користь? Завдяки чому визнав законним відчуження нерухомості пароплавства? З яких міркувань продовжив повноваження Шнякіна ще на півроку? Втім, рішення суддів незалежні...
ЧМП вже виконало б свою лебедину пісню. Але, на щастя, рішеннями Вищого Господарського суду України та Верховного суду України 23 грудня 2009 року рішення одеських суддів скасоване.
Не гається й транспортна прокуратура! Отже, не марна надія багатьох працівників ЧМП на те, що вони все ж таки одержать свою зарплату, затриману за милістю вищевикладених подій на 3-4 місяці. Отже, пароплавство доможеться повернення йому 80 мільйонів доларів дебіторських боргів, таких необхідних для реанімації судноплавної компанії. Адже у передвиборних програмах усіх кандидатів на пост Президента проголошено відновлення колишньої слави ЧМП. Виходить, прощальна пісня ще не проспівана?
