Щасливої дороги, магістри!
Вручення дипломів – подія завжди урочиста і трохи сумна. Мантії, посмішки, квіти, сльози розставання і барабанний дріб... Все це було в Одеському регіональному інституті держуправління, де відбулися збори з нагоди випуску магістрів спеціальності «Державне управління». Дипломи одержали 375 слухачів.
Крім випускників і викладачів, в актовій залі зібралися давні друзі інституту. Серед них – народний депутат України Сергій Гриневецький, Герой України Сергій Філіпчук, заступник начальника Головдержслужби Олена Тертишна. У засіданні взяли участь заступник міністра Ради Міністрів Автономної Республіки Крим Юрій Городнічий, заступник голови Одеської облради Георгій Арабаджи, заступник голови Одеської облдержадміністрації Микола Кісеолар, представники органів влади інших регіонів.
Випускників привітав директор Одеського регіонального інституту державного управління Микола Іжа. Він підкреслив, що для серйозних реформ країні потрібні держслужбовці-професіонали. І з завданням підготовки таких кадрів ОРІДУ успішно справляється. Головними пріоритетами вузу Микола Михайлович назвав оптимізацію процесу навчання і зміцнення зв'язків з органами державної влади та місцевого самоврядування.
Послання від митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела зачитав настоятель Свято-Троїцького собору протоієрей Віктор. У свою чергу, народний депутат України Сергій Гриневецький побажав магістрам упоратися з політичними бурями та з властивим йому гумором відзначив, що суспільству потрібен не стільки Держреєстр виборців, скільки Держреєстр чесних професіоналів.
– Постараємося підняти нашу країну з дна економічної кризи! – пообіцяв мені новоспечений магістр держуправління кримчанин Дмитро Воронцов. – Навчання охарактеризую одним словом: чудово! Особливо відзначу новітні засоби навчання, які дозволяють навіть проводити телемости з колегами з далекого зарубіжжя. Хочу через вашу газету висловити величезну подяку директорові інституту Миколі Михайловичу Іжі та всьому професорсько-викладацькому складу вузу.
Вручення дипломів представникам різних регіонів країни чергувалося з виступами вузівських талантів. Чарівне тріо дівчат змінив дитячий танцювальний колектив під керівництвом магістра держуправління Аліни Яковчук, причому глядачі аплодували, не жалкуючи долонь. Під завісу зборів пролунали пісні «Мир непрост» та «Одна калина».
Глядачі залишали залу у чудовому настрої, і їхні почуття поділяла усміхнена Белла Амангалієва, яка працює заступником начальника управління з питань соціально-економічного розвитку та бюджетної політики області апарату Одеської облради. Поєднувати роботу з навчанням на вечірньому відділенні було непросто, але найважчим випускниця факультету держуправління вважає останній етап перед держіспитом. Тепер все позаду, а на руках – диплом з відзнакою і подяка від начальника Головдержслужби України, яка стала для Белли приємним сюрпризом.
У вересні 2010 року ОРІДУ виповнюється 15 років. Керівництво інституту уже готує святкову програму, яка включатиме зустріч випускників різних років.
Євген БЛІНОВ,«Одеські вісті»
10 чи 12? От у чому питання
Суперечки про термін навчання дітей у школах (повинно воно тривати десять чи дванадцять років) розгортаються з небувалою гостротою. Кожна із сторін наводить свої доводи, і кожна у чомусь права.
Сьогодні свою точку зору висловлює начальник управління освіти і наукової діяльності облдержадміністрації Д.М. ДЕМЧЕНКО.
– На мій погляд – погляд людини, яка все життя працює у системі освіти, – треба виходити з розуміння загальних загроз, які створює те або інше рішення.
Отже, якщо ми розпочинаємо навчання з шести років, то навчатися діти повинні дванадцять, оскільки сучасне вітчизняне законодавство визначає дитячий вік до вісімнадцяти років. Звичайно, підліток може піти працювати і в шістнадцять, і в сімнадцять років. Але при цьому, виходячи з вимог законодавства, для нього повинні створюватися відповідні умови: скорочений робочий день, наставники, безпека. Адже неповнолітній на виробництві – це підвищена зона відповідальності роботодавця. Зрозуміло, що ніхто з наймачів іти на такий ризик не захоче.
Раніше, за часів Радянського Союзу, існував інститут наставництва, для підлітків установлювали скорочений робочий день, але з тих пір ситуація кардинально змінилася. В умовах ринку змусити роботодавця щось робити у цьому напрямі неможливо.
Тому підліток до вісімнадцяти років повинен працювати у школі – здобувати нові знання, шукати відповідь на запитання: чим же він хоче займатися далі? Тим більше, що Конституція зобов'язує громадянина одержати повну середню освіту.
– Дмитре Михайловичу, які основні доводи прихильників десятирічки?
– Про десятирічну освіту часто говорять політики, чиї діти навчаються, наприклад, в Англії. Але вони можуть допомогти дитині після десяти класів вступити до закордонного вузу, закінчити його у двадцять один рік і далі працевлаштувати. А що робити тисячам дітей, у яких немає ні умов, ні бажання навчатися, ні батьків, здатних забезпечити їм здобуття освіти? Такі діти опиняться на вулиці. Ні система професійно-технічної освіти, ні нинішня система вищої освіти, куди половину студентів приймають на контрактній основі, допомогти їм не зможуть.
– Психологи, стурбовані акселерацією, говорять про збільшення кількості випадків, коли школярки стають мамами.
– Та вони і раніше народжували і у чотирнадцять, і в п'ятнадцять! Сьогодні саме молодь намагається обзаводитися дітьми після двадцяти п'яти років. Більшість все-таки спочатку замислюється про професію, а потім – про сім’ю.
– Реформування системи освіти зажадало чималих коштів. Якщо зараз щось змінювати, то де знайти додаткові кошти?
– Відбулися зміни державних стандартів, програм, навчально-методичної бази. Називають цифри у кілька мільярдів, але реальні вкладення на багато вищі. Тому що і програми, і методики переважно створювалися представниками старшого покоління педагогів винятково на ентузіазмі. Вони звикли працювати за ідею. Але сьогодні люди розуміють: робота повинна бути оплачена. І це правильно. Тому, якщо сьогодні знову розгортати реформу, як я вже сказав, потрібні будуть колосальні гроші. Гадаю, дозволяти подібне марнотратство для нашої країни неприпустимо.
Крім того, треба замислитися про соціальну зрілість підлітків. Ще з радянських часів дитинство у деяких наших громадян затягується до старості. У вісімнадцять років людина повинна вміти ухвалювати рішення щодо свого майбутнього, пов'язані з професійним навчанням, роботою. У нас же поки що батьки у шістнадцять років за руку ведуть дитину до інституту, за неї шукають роботу. Подібного немає у розвинених країнах. До вісімнадцяти років люди там готові ухвалювати самостійні рішення і нести за них відповідальність. Так формується суспільство відповідальних людей. У нас же як і раніше всі сподіваються, що проблеми за нас розв’яже хтось інший.
Підбиваючи підсумок, можу сказати таке: масовий випуск шістнадцятирічних зі школи – це злочин. Середовища, у якому вони могли б вижити, не існує. Тисячі дітей опиняться на вулиці без реальних життєвих перспектив. І нам дуже скоро доведеться думати, що робити з організованою підлітковою злочинністю.
Світлана КОМІСАРЕНКО,«Одеські вісті»
Мріють про лейтенантські погони
Останнім часом представниці «слабкої статі» усе частіше почали обирати для себе «чоловічі професії». Напередодні 8 Березня «Одеські вісті» розповідають про дівчат – майбутніх міліціонерів.
В Одеському державному університеті внутрішніх справ навчаються близько 7000 курсантів, студентів і слухачів. Серед них чимало і дівчат, які вирішили пов'язати своє життя з професією, що вимагає не тільки спеціальних знань, але й мужності і самовідданості.
Настя Жаворонкова та Аня Файдаш – курсанти факультету транспортної міліції. Для Насті це вже другий рік навчання. А от Аня першокурсниця, як і Христина Некрасова. Тільки Христина навчається на факультеті підготовки спеціалістів кримінальної міліції. Як з'ясувалося, дівчата з дитячих років мріяли про міліцейський мундир і лейтенантські погони.
– Я з дитинства була «зірвиголовою». Мене навіть називали «хлопчиськом у спідниці»,– розповідає маленька і тендітна Христина Некрасова. – Коли закінчувала школу, загорілася ідеєю вступити до міліцейського вузу. Чому саме до міліцейського? Тут справжня дисципліна. Зізнаюся, у дитинстві мені завжди не вистачало такої якості як дисциплінованість. І ще, – мій батько теж працює у міліції. Він мені багато розповідав про свою нелегку службу. От я й вирішила стати, як він, міліціонером. Вступити було нелегко, особливо здати екзамен з фізичної підготовки. 18 разів віджатися від підлоги – було серйозним випробуванням. Але я щодня тренувалася. Тепер це не проблема, і, до речі, віджимання дуже корисні для здоров'я. А ще я дуже люблю спортивні танці, якими колись займалася.
Аня Файдаш, також як і Христина, пішла дорогою свого батька, підполковника міліції Павла Степановича Файдаша, який загинув п'ять років тому:
– Мама спочатку категорично не хотіла, щоб я обрала цю професію, але згодом змирилася... Я впевнена, що ухвалила вірне рішення, і з мене вийде добрий офіцер... Найважчим предметом з тих, які ми вже пройшли, була «загальна філософія»: викладач, розкриваючи тему, пояснює одне, а мій світогляд підказує мені щось інше, але сприймати, вивчити треба чужі погляди, – посміхається Аня... Наш викладач, полковник міліції Наталя Іванівна Гончарова вкладає всю душу у предмет «філософія». Спочатку мені навіть здавалося, що вона занадто вимоглива. Але коли я прийшла на іспит філософії і досить успішно його здала, зрозуміла, що її вимогливість тільки на користь.
Настя Жаворонкова, за її визнанням, завжди мріяла про лейтенантські погони:
– Зараз я близька до своєї мрії. Коли йду вулицею, люди оглядаються: дівчина у формі курсанта міліції все-таки рідкість. І всі мої друзі дивуються, чому я обрала міліцейський вуз. А я пишаюся своєю формою і тим, що навчаюся в університеті внутрішніх справ.
Вікторія ЄРЬОМЕНКО,«Одеські вісті»
