ОННБ ім. М. Горького і бібліотеки міста поповнилися новим виданням, яке розширює україністику Одещини – «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради: березень 1917 – квітень 1918 років». Це цікаве видання, цілком напевне, у майбутньому стане раритетом.
Його автори – викладачі історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова, доценти Тарас Вінцковський і Анатолій Мисечко, а також аспірант Євген Джумига. Тож зрозуміло, що й презентація нової книжки відбулася на кафедрі історії України славнозвісного університету. Зазначимо, що серед рецензентів книжки відомі в широких наукових колах імена професорів С. Кульчицького, Ю. Котляра та одеського колеги доцента Ю. Сурая.
Декан історичного факультету В’ячеслав Кушнір виділив кілька знакових аспектів цієї події. По-перше, книжка присвячена сторінкам саме української історії Одеси, яка мало відома широкому загалу; по-друге, праця є колективним науковим продуктом, до випуску якого, окрім викладачів, долучився також їхній учень. Тож, вихід книжки – це певною мірою і виховний процес, і його результат: таким чином кафедра історії України готує свої майбутні наукові кадри. І третій аспект щодо унікальності видання полягає в тому, що воно побачило світ в межах неофіційного проекту, бо, крім підтримки збоку управління молодіжної і сімейної політики Одеської міськради, значну допомогу надала громадська організація Чорноморського гайдамацького з’єднання українського козацтва.
Завідувач кафедри історії України Вадим Хмарський, за усієї критичності, акцентував увагу саме на символічності дати презентації видання – 22 лютого, тобто напередодні Дня захисника Вітчизни. Звичайно, у нас існують застереження щодо прив’язування подібного свята саме до міфічної дати радянської минувшини, але, справді, майже століття тому, на зорі ХХ століття, наші діди та прадіди захищали свою Вітчизну – Україну. На обкладинці книжки розміщено портрети чотирьох керівників руху, серед яких, зокрема, одесит Всеволод Змієнко (мешкав у Цегельному провулку, 4), колишній царський офіцер, який у 1917 році став на захист Української Народної Республіки.
Керівник видання, доцент Тарас Вінцковський розповів про те, як виникла ідея книжки.
– Якби два роки тому мені сказали, що в скорім часі з’явиться подібна книжка – я не повірив би, – зізнався науковець.
Два роки тому цю ідею висунув керівник Чорноморського гайдамацького з’єднання українського козацтва Сергій Гуцалюк. Згодом ідею схвалила професор Олена Бачинська, яка стала своєрідним духовним натхненником цього дослідження. Зрештою, випуск книжки став можливим після ініціативного втручання колишнього випускника історичного факультету, а нині начальника управління молодіжної і сімейної політики Одеської міськради Андрія Юсова. Хочу відзначити, що він прагне утвердитися як керівник, для якого цінність кар’єри вимірюється, передусім, ступенем реалізації творчих проектів національного спрямування. Не можна не погодитися з паном Юсовим, що подібні книжки повинні виходити більшими тиражами і адресуватися широкому загалу читачів.
Як пояснив інший співавтор книжки, доцент Анатолій Мисечко, поява книжки є закономірною, адже упродовж багатьох років були напрацювання з цієї теми, про що свідчать публікації в одеській періодиці, зокрема в «Чорноморських новинах» і «Думській площі». Таким чином, сучасне українство Одеси перейняло естафету історичної наступності – поширення національної свідомості, відчуття національної гідності серед мешканців краю і, зрештою, наукове осягнення через аналіз і висновки фактичного матеріалу.
Тарас Вінцковський – по суті керівник цього проекту, пояснив появу назви: чому саме мілітарні, а не військові. Збройну боротьбу за утвердження української державності у період громадянської війни вели не лише регулярні частини, але й добровільні напіввійськові формування, як, наприклад, вільне козацтво. У сукупності з військовиками у південному ареалі (три губернії) на весну 1918 року загальна чисельність таких формувань складала до десяти тисяч чоловік. Одеса відігравала роль своєрідного пасіонарного центру, бо тут були досвідчені офіцери та ініціативні громадські діячі, але бракувало критичної маси для козацьких формувань. Більшість їх була розпорошена по Херсонщині, але саме в нашому місті містився штаб і Одеська українська військова рада. Дослідженням цієї проблеми займався наймолодший учасник проекту Євген Джумига.
Книжка вийшла в серії «Чорноморська минувшина» (число 5) як наукові нариси. Вона містить чотири розділи, які охоплюють теми від популяризації козацького руху в Одесі у ХІХ – поч. ХХ ст.ст. до висвітлення теми утворення та діяльності таких мілітарних структур, як українські гайдамацькі з’єднання і загони вільного козацтва на південному заході України до квітня 1918 року. Тому на її сторінках не згадуються інші військові формування, наприклад, Українські січові стрільці чи загони отамана Григор’єва, які тут діяли пізніше і сформувалися в інших землях України.
З нарисів ми дізнаємося про цікаві факти, невідомі не те що широкому загалу, але й багатьом історикам. Досить сказати, що в новому двотомнику «Історія українського козацтва» (2006-07 р.р.) відсутня згадка про розвиток козацького руху на Одещині. У новій книжці постають імена відомих діячів, без яких неможливо уявити історичний розвиток України 1917 – 1920 років. Це полковник, згодом генерал і головнокомандувач армії УНР М. Омелянович-Павленко, лікарі (згодом члени уряду УНР) полковник І. Луценко та І. Липа. Їх діяльність спершу була пов’язана з товариством «Українська хата», яке 2 березня 1917 р. заснувало Спілку українських юнкерів. До неї, до речі, входив і Ю. Коцюбинський, син відомого письменника, згодом член першого більшовицького уряду України.
Це видання, звичайно, мусить мати продовження у нових дослідженнях і доповненнях, а також у перевиданнях значно більшим накладом. На даний час йде підготовка масштабнішого дослідження у співавторстві п’яти науковців історичного факультету про історію українських громад Одеси. Ці книжки важливі, адже вони здатні збуджувати емоції наших сучасників. Можливо, тоді не дві лише меморіальні дошки, присвячені діяльності українських громад міста (вул. Пастера), будуть нагадувати нащадкам про шляхетні державницькі устремління наших попередників.
