У перші дні Великої Вітчизняної війни уродженка села Познанки-Першої Любашівського району, медсестра Куяльницької грязелікарні Ольга Дмитрівна Бамбура подала заяву до військкомату з проханням направити на фронт.
Спочатку куяльницьких медсестер, а серед них і Ольгу Бамбуру, приписали до 140-го запасного полку. Вони разом з городянами трудилися на оборонних рубежах Одеси. А коли фронт наблизився до міста, Ольгу Бамбуру відкликали до обласного шпиталю. Спочатку була палатною медсестрою, потім працювала в операційній.
– Не передати словами, яке нам, молодим дівчатам, довелося витримувати фізичне і моральне навантаження, – згадує пережите Ольга Дмитрівна. – Тяжкопоранених було стільки, що по кілька діб доводилося асистувати хірургам біля операційного столу. А скільком молодесеньким солдатам довелося закрити очі...
Евакуйовували поранених у тил, на Північний Кавказ, під бомбовими ударами ворожої авіації. З листопада 1941-го О.Д. Бамбура перебувала у складі 17-го окремого артдивізіону, який тримав оборону до лютого 1943 року біля міста Гарячий Ключ. Саме тут бойова медсестра була удостоєна ордена Червоної Зірки за мужність, виявлену при вивезенні з-під обстрілу поранених піхотинців та артилеристів з розбитого спостережного пункту. Пізніше в станиці Медведівській Краснодарського краю сформувався її 1195-й артполк 134-ї бригади 6-ої гвардійської дивізії. Цей полк за участь у визволенні міста Керчі був нагороджений орденом Леніна. У складі 2-го Прибалтійського фронту полк дійшов до Кенігсберга, де Ольга Дмитрівна зустріла довгоочікувану Перемогу. Через місяць відпочинку його передислокували на Далекий Схід, де точилася війна з самураями.
«Моя польова пошта – 41764», – писала звідти рідним у Познанку старшина медичної служби Ольга Бамбура...
Демобілізувалася вона лише 1946 року з Порт-Артура. Повернувшись додому, Ольга Дмитрівна працювала на різних роботах у колгоспі імені Орджонікідзе до самого виходу на пенсію.
Щороку на День Перемоги ветеранка надіває піджачок з орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни, «За мужність», медалями «За боевые заслуги», «За победу над Германией», «За победу над Японией» і йде до пам’ятника загиблим воїнам, щоб ушанувати своїх друзів та земляків, які не повернулися додому.
Ольга Дмитрівна Бамбура – бабуся і прабабуся, всупереч небезпекам та труднощам дожила до 90-річного ювілею. Ще досить енергійна, вона не обділена увагою рідних та близьких, тішиться своїми правнуками і залюбки порається на городі та подвір’ї, бо звикла, щоб усе у неї було до ладу.
