Побувавши в Експериментальному центрі сучасного мистецтва під досить дивною назвою «Чайна фабрика» (вул. Карантинна), переконався у тому, що альтернатива у мистецтві завжди є. Потрібні лише нестандартно мислячі особистості з новими ідеями, готові їх здійснювати на практиці. Таких людей, концептуалістів, які належать до молодого покоління, зумів об'єднати арт-менеджер Дмитро Банніков, співробітник Музею сучасного мистецтва Одеси. За підтримки музею у приміщеннях Одеської чайної фабрики торік були обладнані майстерні для молодих художників. У самому центрі розгорнута постійно діюча виставка робіт учасників проекту «Креативні міста України»: архітекторів і художників Марії Гончар та Андрія Бабчинського, художників Настасії Кириліної та Ольги Ланнік. Їхні роботи у дусі поп-арту передають абсурд пострадянського міста з його безликою інтернаціональною архітектурою, урбаністичними «сюрпризами» (на кшталт смітників), темою самотності. «Велике місто – велика самотність» – на жаль, цей давньоримський вислів справедливий і у наш інформаційно насичений час.
– Проект «Креативні міста України», – розповідає Марія Гончар, – це своєрідна громадська ініціатива архітекторів та художників, покликана поліпшити зовнішній вигляд так званих спальних районів України. Наша мета – зробити їх привабливішими, що позитивно вплине на самопочуття і поведінку їхніх мешканців. Ми пропонуємо концепцію художнього перетворення будинків шляхом фарбування їх фасадів як найбільш низьковитратного способу.
Потрібно сказати, що на сьогоднішній день, таким чином, змінено кілька «багатоповерхівок» в Іллічівську, досягнуто домовленості на перетворення шістнадцятиповерхового будинку в Южному. Плануються подібні роботи (які, до речі, виконують професійні альпіністи) і на одеському Куяльнику, і в місті Дніпропетровську. Важливо, що будинки стають не тільки модернішими, але набувають місцевого або національного колориту. Таким чином, стихійний естетичний бунт граффіті-художників проти безликості й обтяжливої одноманітності функціональної архітектури 1970-80 рр. знаходить у цьому проекті своє художньо-архітектурне та соціальне обґрунтування.
2 липня в Експериментальному центрі відбулася лекція відомого авангардиста-концептуаліста Сергія Онуфрієва (Москва – Київ). Важливе місце у виступі приділялося пошуку найбільш оптимальної моделі в ланцюзі «художник-картина-глядач», створенню умов для розкриття таланту, особливо молодого художника.
І кілька слів про другу, нехай і не масштабну, але дуже цілісну виставку Олесі Хлєвної – художниці, яку надихає південна природа. Твори цієї молодої жінки-живописця репрезентовані у художній галереї Національної спілки художників (вул. Катерининська, 18). Пейзажний живопис Олесі тяжіє до граничної узагальненості. Колір її полотен м'який і насичений, енергійний і світлий, створює тонкі колірні гармонії, здатні викликати різні настрої, переважно споглядально-ясні або підбадьорливі. Живописна манера Олесі Хлєвної віддалено нагадує манеру французького художника, поета гаваней Альбера Марке – та ж небагатослівність і спокійна життєрадісність, хоча наша сучасниця і не така імпресіоністична. А серед одеських художників, на мою думку, угадується споріднення із творчістю Ореста Слєшинського. Відзначене вище тяжіння живописця до великої форми не випадкове, адже Олеся успішно реалізує себе і в сфері монументального мистецтва як авторка мозаїчних панно, зокрема, на релігійну тематику.
