У Фрунзівському районі всього п’ять церковних парафій. Майже всі вони розміщуються у пристосованих будівлях колишніх шкіл, лікарень та інших об’єктів соціальної сфери. Лише у невеликому селі Перехрестовому є типове приміщення для церковних богослужінь. Будували цей православний храм усім селом. Місцеві жителі у 1997 році виявили бажання спорудити у своєму населеному пункті бодай невелику церкву. Зазвичай, першим кроком у таких справах стає поїздка людей до Одеської єпархії, де висловлюється прохання відрядити до села священика на постійне місце проживання. Отож, делегувавши до області нинішнього сільського голову Василя Грекуляка, який в ті роки був шкільним учителем, та його колегу, нині покійного Володимира Пікущака, перехрестівці стали чекати свого священика. Було визначено декілька приміщень для богослужіння, та протоієрей Володимир Бурдейний, порадившись із громадою та отримавши благословення правлячого архієрея, – високопреосвященнішого Агафангела, митрополита Одеського та Ізмаїльського, зупинив свій вибір на старенькій будівлі колишньої школи. Тим паче, що споруджена вона була з будівельного матеріалу зруйнованої церкви у сусідньому селі.
– Через деякий час я став усвідомлювати, що без спорудження нової церковної будівлі нам не обійтися, – ділиться своїми спогадами протоієрей Володимир. – Адже так повелося з давніх давен: там, де живуть люди, має бути спеціальне місце для молитви – дім Божий. І дуже добре, що саме в ті роки мою ініціативу підтримали парафіяни.
Відтоді для багатьох сільчан питанням номер один стали шляхи заробляння грошей для спорудження нової церкви. Почали з того, що у місцевому колгоспі взяли на просапування три гектара цукрового буряку. Це були перші гроші для будівельних матеріалів. Підтримала добрі починання перехрестівців і районна влада – голова райдержадміністрації Михайло Вишняков виділив із стабілізаційного фонду 5 тонн пшениці, що у грошовому еквіваленті було відчутною підтримкою.
– У 1999 році на зібрані кошти ми почали завозити бетонні блоки та інший необхідний матеріал для спорудження церкви, – далі розповідає батюшка. – До цього був найважчий період. А потім з Божою поміччю все відбувалося так, як належить. Ми не ходили з простягнутою рукою, якось так склалося, що люди самі пропонували свою фінансову підтримку. Тому кожен допомагав від щирого серця. На перших порах нам дуже допомогли фермер Микола Чеховський, тодішній керівник сільгосппідприємства, а нині голова районної ради Павло Шестопалюк, директор місцевої школи Микола Димич та багато інших.
Значні пожертвування на внутрішнє начиння церкви роблять заможні вихідці із Перехрестового, які сьогодні живуть у різних куточках України та за її межами, але не забувають про своє коріння. Постійними спонсорами є Ракул Станіслав із Росії, одеситка Олена Ясніченко, киянка Катерина Гамарц. Суми пожертвувань кожного з них складають тисячі доларів.
Довгих п’ять років тривало будівництво Свято-Хрестовоздвиженської церкви. Перше богослужіння відбулося у 2004 році, 26 вересня, напередодні храмового свята. За неповні 6 літ, що минули відтоді, громада постаралася на славу, щоб церква мала гідний вигляд. Звичайно, ще не все зроблено, як кажуть, під ключ. Необхідно завершити процес газифікації, поштукатурити приміщення зовні, попрацювати над благоустроєм території. Все це не здається протоієрею Володимиру недосяжним, треба лише певний час, бо все в руках Божих.
– З цього списку планів газифікацію церкви можна вже викреслювати, – говорить батюшка. – Взимку служба правитиметься у теплому приміщенні, лише треба 3,5 тисячі гривень для оплати робіт у повному обсязі. У цій справі ми також не залишилися віч-на-віч з проблемами: назустріч пішли односельці Федір та Сергій Васильєви, які дозволили під’єднатися до газової мережі вуличного кооперативу безкоштовно; колишній житель нашого села Ігор Гончарук (зараз живе у Великій Михайлівці) дав на церкву два конвектори; районна організація Партії регіонів виділила на газифікацію 7,5 тис. гривень. Поступово упорядковується територія церкви: закладено фруктовий садок, сільська рада потурбувалася про встановлення лав. Гадаю, що з Божою допомогою всі наші плани обов’язково втіляться в життя.
У Перехрестовому всі знають, що на Різдво Христове група колядників, до якої входить і сільський голова Василь Грекуляк, прийде до кожної хати, аби принести господареві радісну звістку. Такі колядниці вже декілька років є традиційними, а зібрані гроші йдуть на потреби церкви. Не забувають у Різдвяні дні і про людей, обділених долею – пакунки із солодощами завжди передаються до районного Будинку милосердя.
Кажуть, що багато людей зневірилися у завтрашньому дні, для якоїсь частини наших співгромадян немає нічого святого. Але протоієрей Володимир іншої думки: переважна більшість людей перебуває у пошуках правди, і саме церква та Біблія можуть дати відповіді на всі хвилюючі питання. Ми не можемо задовольнити свою душу грошима чи якимось матеріальними статками. Наші душі прагнуть багатства духовного. Тому все більше людей відчувають потребу прийти до Будинку молитви, почути слово Боже, висловити свою радість чи сум. З кожним роком до сільської церкви приходить усе більше сільчан. Особливо це помітно на Великдень. Ще зо п’ять літ тому на літургію збиралося небагато народу, а цього року вперше навколо церкви з віруючих утворилося щільне кільце. Перехрестівці вдячні Богу за те, що дав їм не тільки доброго священика, але й людину, з якою за ці роки поріднилися заради слави Господньої і помислами, і практичними ділами.
