Виховання красою
Ми далі знайомимо читачів з результатами роботи обласної ради за поточне скликання (з 2006 по 2010 роки). І сьогодні в полі нашого зору буде освітня галузь.
– Гадаю, такій сільській школі може позаздрити будь-яка міська, – говорить наш перший співрозмовник Петро Тарабанчук – директор навчально-виховного комплексу у селі Бакші Савранського району.
З ним мимоволі погоджуєшся: просторе і ошатне приміщення, доглянуті клумби з елементами ландшафтного дизайну, навіть лавочки пофарбовані не «просто так», а у кольори веселки. І лише обшарпаний корпус старої школи на задньому подвір`ї нагадує про невеселе минуле.
Нове помешкання загальноосвітнього закладу у Бакші було урочисто відкрито1 вересня минулого року. А кілька місяців потому школа перетворилася у навчально-виховний комплекс, адже у цій же будівлі відкрився ще й дитячий садочок на 20 місць. Його вихованцям особливо легко адаптуватися до навчання. Вчителі навіть жартують: вони занадто спокійні, все знають наперед.
– З обласного бюджету було виділено понад 6 млн гривень, – пояснює фінансове підґрунтя зазначених змін Петро Тарабанчук. – Вони були дуже швидко освоєні, буквально за три роки ми завершили це будівництво. Найбільше мене тривожило, що, прийшовши до нової школи, діти її просто не збережуть. Але минув рік, і я гордий з того, що все залишилося неушкодженим. Навіть додалося, примножилося... Як кажуть: краса виховує. Приємно, що наші діти навчаються в таких чудових умовах.
Як далі розповів Петро Теофанович, першого вересня тут сіли за парти 126 учнів. Що ж стосується випускників минулих років, то вони теж не забувають рідної школи, допомагають їй, хто чим спроможний. А ще в останні роки у Бакші з`явилася традиція: кожен випускник має посадити на пришкільній території власне дерево. Молодий садочок вже пишається першими яблуками. І такі ось бувають плоди знань...
З Савранського району ми вирушаємо до сусіднього – Балтського. Його окраса і гордість – місцеве педучилище – наприкінці вересня святкуватиме своє 80-річчя. До ювілею тут готуються з душею.
– Без обласної ради, управління освіти та наукової діяльності облдержадміністрації ми взагалі б не змогли розв’язати цих проблем, – вважає заступник директора з навчально-виховної роботи Олександра Лугова. – Відчуваємо серйозну підтримку, особливо, останні чотири роки. Поліпшили умови проживання студентів у гуртожитку, майже вирішили (на жаль, не до кінця) програму газифікації навчального закладу. Капітально відремонтували перший поверх студентського гуртожитку, повністю оновили систему водопостачання, у цьому році замінили електромережу на першому-другому поверхах... Матеріальна підтримка дає нам можливість зробити все, щоб наш навчальний заклад був сучасним, і ми могли реалізувати ті складні завдання щодо підготовки молодших спеціалістів.
Звичайно, педагогічний колектив, самі студенти та їхні батьки також не були сторонніми спостерігачами. Спільними зусиллями зміцнено матеріально-технічну базу, бібліотеку поповнено новою навчальною та методичною літературою. Цього року до складу студентів зараховано 175 абітурієнтів. А загалом за 80 років Балтське педучилище підготувало понад 13 тисяч спеціалістів. Час нашого приїзду співпав із заселенням студентів до гуртожитку. Отже – славетна історія триває. Уже зовсім скоро у нас буде нагода ще раз відвідати педучилище та привітати його з ювілеєм.
Наступний район з маршруту нашої подорожі – Котовський. Зовсім поруч з районним центром розташоване велике село – Куяльник. Саме на цій землі бере початок однойменна річка, що згодом впадає до Куяльницького лиману. Територія Куяльницької сільради об`єднує чотири села: Куяльник, Чапаєвку, Вестерничани, Олександрівку. З 2007 року тут діє програма «Шкільний автобус», яка допомагає дітям із сіл діставатися до місцевої школі. А ще до Куяльницької ЗОШ ходять діти навіть із самого Котовська. Новеньке помешкання школи стало до ладу з 1-го вересня минулого року.
Площа у 1590 «квадратів» дозволила облаштувати тут додаткові помешкання для десятих-одинадцятих класів. Раніше такої можливості не було. Отже, цього року у Куяльнику вперше з`являться «власні» десятикласники. Заради справедливості треба сказати – споруджувалася ця будівля за кошти державного бюджету, але депутати районної та обласної рад теж доклали зусиль у цій справі. Зокрема з обласного бюджету було виділено 250 тисяч гривень на закупівлю шкільного обладнання.
– Реконструкція нашої школи передбачалася поетапною, і тепер ми чекаємо на другу чергу, – ділиться планами директор Куяльницької ЗОШ Олександр Іскров. – Першою чергою стало відкриття школи. А другою – передбачається спорудження майстерень, їдальні, гаража для автобуса, а також нового спортивного комплексу. Документи вже оформлені, чекаємо початку фінансування...
На час нашого візиту список першокласників цього навчального закладу складався з 17-ти осіб.
І дуже хочеться побажати школярам та студентам – жаги до знань, батькам – розуміння, а педагогам – творчого підходу. Адже від усіх них залежить, яким бути новому навчальному року.
Наталя БОНДАРЕНКО
Під свист боцманської дудки
…І завмерли колони першокурсників морехідного коледжу технічного флоту Одеської національної морської академії. Повітря застигло від тиші над територією навчального корпусу на Успенській, 28. І прозвучала команда: «До урочистого маршу будьте готові!» Стрій рушив...
14 груп, а це майже 400 чоловік, прокрокували одеськими вулицями: Осипова, поворот, Польська, Приморська, піднялися на плац-майдан морського вокзалу. Там, напроти каплиці святого Миколая, заступника подорожан і мореплавців, за сигналом горна почалося вручення погонів новобранцям нинішнього набору. Усе було пройнято здоровим духом морської традиції: вітання начальника коледжу Анатолія Опаріна, курсантська клятва, напутнє слово старшокурсників «салагам», передача їм прапора навчального закладу, яке готує кадри для флоту з 1944 року. Завершив цю подію дня молебень і дзвони. А після цього було звільнення і мамині пироги. І одразу стало зрозуміло, що курсанти просто діти, які не відвикли від дому.
– Перший рік навчання іде за загальноосвітньою програмою, єдиною для всіх, – говорить заступник начальника коледжу з виховної роботи Ігор Іцкальов. – Пізніше починається спеціалізація за факультетами «Судноводіння на морських дорогах», «Експлуатація суднових енергетичних установок», «Електричні системи для автоматичної системи керування» (у народі штурмани, механіки та електромеханіки). І ще – «Гідротехнічне будівництво», куди приймають і дівчат.
Вікторія Інчина зарахована на перший курс. Вона продовжує жіночу професійну лінію сім’ї, де мати і бабуся – інженери-будівельники. Хоча її готуватимуть до спорудження берегових укріплень, пірсів, причалів, дамб, коледж дає можливість працювати і на берегових об'єктах.
Вона налаштована закінчити коледж з відзнакою, що дає право бути прийнятою без іспитів до Одеської державної академії будівництва та архітектури.
– Мені тут цікавіше, ніж у школі, тому що більше одержу знань, спеціальність, і тут сувора дисципліна, – говорить Віка. – Ще мене приваблює факультатив будівельного дизайну. Захопилася комп'ютерною графікою та малюванням.
Юрій Галак – з сім’ї військових технарів. Тому, не вагаючись, обрав спеціальність суднового механіка. Дисципліна його не пригнічує, а море, за його визнанням, він любить з перших днів життя.
Нинішнє покоління курсантів тверезо оцінює економічну ситуацію і про майбутнє думає ще до вступу. Моряк, мабуть, єдина людина, здатна утримувати сім’ю на кошти, зароблені без будь-яких хитрувань з податками, відходів у тінь і одержання лівих грошей у конвертах. Судноплавні компанії знають рівень освітньої бази цього коледжу і охоче поповнюють свій кадровий склад його випускниками. Отож без роботи ніхто не залишиться. Головне – старанність. І знання англійської. Це не просто спосіб спілкування, це – мова вахтової служби. Хлопці охоче відвідують Англійський клуб, створений у коледжі. Майже всі записуються на курси іноземних мов.
Після кількох років роботи, коли вщухає радість першої зарплати у розмірі не менше 2000 доларів, хлопці облаштовуються і набувають досвіду, багато хто вступає на заочне відділення до Одеської національної морської академії, під крилом якої перебуває коледж технічного флоту. Він же залишається надійним трампліном для подальшого кар'єрного зростання.
Процес навчання змодульовано так, щоб курсантам було нелегко. Над ними тяжіють статутні відносини, вони крокують на стройових, драять палубу, спокутуючи порушення. Це не педагогічний архаїзм радянських часів, щоб служба медом не здавалася. Це система психологічної підготовки до можливих авралів на суднах, перевантажень, безсонних ночей.
– Важко, звичайно. Але виховується стійкий до злигоднів морський характер, – вважає Юрій Галак.
Мрією кожного курсанта є мічманський кашкет старшини групи, як належить унтер-офіцерському складу. «Первоклашки» поки що ходять у беретах, а їхні старшини носять тільки нашивку на рукаві. Старшинам же курсу вручають особливої форми латунні свистки – так звані боцманські дудки. Такі застосовувалися ще на вітрильному флоті, коли потрібно було свистати всіх нагору. Це – предмет гордості і вірності морю.
Перехожі з повагою проводжали очима колону. Мимоволі марш і обряд посвяти у курсанти стали святом для усього міста.
Влад СЛАВІН
