Село завмерло у передранішній тиші. Скільки таких звичних і водночас неповторних ранків було в її житті! Майже тридцять років Орися Танасівна Афанасьєва щодня вставала на вранішній зорі і поспішала на колгоспну ферму. Ще й зараз збереглася звичка прокидатися до схід сонця…
У 1960 році родина Домни Фівчук переїхала в Баранове на постійне місце проживання з Чернівецької області. З чоловіком відразу ж пішли працювати на свиноферму, а 17-річна Орися набрала групу корів на МТФ № 1. В шістдесяті роки в колгоспі була добре розвинена тваринницька галузь. Велика дійна череда утримувалась на чотирьох фермах тодішнього колгоспу імені Горького. Доглядала кожна доярка не менше 20 голів. Роботи вистачало з ранку до пізнього вечора, адже все робили вручну. Проте на втому не скаржилися. Молоді були, завзяті, до праці привчені змалку. Старалися, щоб корови завжди були у них ситі, доглянуті, адже і молока більше буде, і заробітна плата вища. Часто згадує Орися Танасівна своїх подруг – передових доярок Валентину Миколаївну Сахацьку та Людмилу Степанівну Валуєву. Бувало, взимку перемерзне вода в поїлках, так вони бідонами за кілометр тягли воду для напування корів, щоб молоко у них не впало.
По три тисячі кілограмів молока від корови, а то й більше, – це показники роботи передової доярки Орисі Танасівни Афанасьєвої. Неодноразово ставала вона переможцем соціалістичних змагань, її портрет красувався на районній Дошці пошани, нагороджували жінку грамотами та цінними подарунками. За добросовісну працю нагороджена орденом Трудової слави ІІІ ступеню.
Молода, завзята, з раннього ранку до пізнього вечора поралась біля колгоспних корів, та й вдома все встигала зробити. Допомагали син та донька, часто навідувалась мама. Яка титанічна праця стоїть за високими результатами, знає лише той, хто сам спробував цей нелегкий шматок хліба. Орися Танасівна ніколи не нарікала на втому, на важке життя. Все каже: «Слава Богу, що так, а не гірше». З ферми нікуди не йшла, навіть коли по хворобі треба було перейти на легку працю, доглядала телят.
Зараз вона на заслуженому відпочинку. З чоловіком Сергієм Федосійовичем до недавнього часу утримували корову, коня, свиней, птицю.
Але здоров’я не стало, тому корову й коня вимушені були продати. Впорядкована садиба, оброблений город Афанасьєвих підтверджують, що тут живуть працьовиті люди, одним словом – справжні хазяї.
У клопотах і роботі, сповнене труднощів і життя О.Т. Афанасьєвої, багате на радісні події. Скільки всього пройшло через її відкриту, щиру душу та невтомні руки! Для рідних та друзів вона, як завжди, щедра і доброзичлива.
Кажуть, людина народжується для щастя. Кожен із нас має свої критерії оцінки щастя. Для Орисі Танасівни Афанасьєвої щастя – це дружня родина, благополуччя дітей. Аби бути щасливою, вважає вона, треба просто жити і радіти життю.
