У номері «ОВ» від 27 листопада 2010 року було опубліковано матеріал «У нашій моді є свій козир», в якому порушувалось питання відродження інтересу до національного вбрання українців. Як виявилося, проблема викликала резонанс не лише в межах фестивалю «Народний костюм: минуле та сучасність», який проходив в Одесі, а й далеко за його межами. Про причини неоднозначного ставлення до традиційного українського одягу ми запитали в одеситів.
Глас народу
Олена Кожухар, спеціаліст комерційного відділу:
– Взагалі, я не чистокровна українка. Моя мама – болгарка… Треба розуміти, що в Одесі проживають люди різних національностей. Не думаю, що в нашому регіоні можна когось побачити у вишиванці, хіба що з нагоди якось свята. У нас цього не зрозуміють. Для порівняння: восени була на волинському весіллі, там традиції набагато відрізняються від наших. Люди свято вірять у кожний обряд, і проводять його належним чином. А ще приємно було спостерігати: дівчата і хлопці були одягнені у святкові вишиванки. Це було настільки гарно! Я переконалася, що до вишиванок пасують сучасні стильні зачіски, модні аксесуари. Думаю, що таке осучаснення українського традиційного одягу – позитивне явище. Треба пам’ятати про традиції свого народу, бо, як гласить відома істина, без минулого – нема майбутнього.
Дмитро Лук’янов, менеджер:
– Якби зустрів би на вулицях Одеси когось одягненого у вишиванку, подумав би: людина приїхала із Західної України сюди на заробітки, а у свято (!) вийшла прогулятись. У нас не дуже полюбляють таких відчайдушних патріотів. Треба пам’ятати, що Одеса – багатонаціональне місто. Люди настільки звикають до одеського життя, звикають і до думок, які тут нав’язуються. Причому нав’язуємо їх ми самі собі. Чесно кажучи, у мене є вишита сорочка, яку подарувала дружина, але її одягати ще не наважувався.
Марія Савчук, пенсіонерка:
– Для мене вишиванка – не просто одяг, а велика цінність. Це, в першу чергу, не те щоб традиції нашого народу, а пам’ять про батьків, про їхніх батьків. Не знаходжу в цьому націоналістичного. Навпаки, речі такого духовного багатства не повинні мати нічого спільного з політикою. У мене є кілька маминих вишиванок, яким уже багато років, проте кожна як нова. Якби й просили продати – не погодилася б ні за яку ціну. Їх вишивала моя мама. Це – святе.
ХОВАЄМО У ШАФІ
Відповідь ще однієї людини мене просто вразила. Чоловік, який захотів лишитись анонімом, висловив свою думку щодо традицій народного одягу та перспектив їх відродження: «Люди, котрі носять вишиванки, не заслуговують поваги. Саме під вишиванкою ховаються агресивні яскраво виражені націоналістичні погляди. У нас про відродження традицій українського одягу й говорити не варто, бо складається враження, наче ці вишиванки намагаються одягнути на кожного силоміць, нав’язуючи свої дурні переконання». Що ж… Про смаки, як то кажуть, не сперечаються. Думаю, сам факт анонімності красномовніший усіляких тверджень.
Після спілкування з жителями Одеси мене збило з пантелику одне – у багатьох є вишита сорочка, проте одягнути її і вийти в люди не кожен наважується! Отак-от: хтось ховає у шафі скелети, а ми – вишиванки…
Історія вишивки в Україні має «казковий» початок – «давним-давно…» на території нашої держави з’явився цей, можна сказати, вид мистецтва. Приємно, що і в наш час вишиванка не зовсім втратила своєї популярності. Мабуть, найбільшу кількість людей у вишитих сорочках можна побачити на День Незалежності. Так, в Одесі з нагоди державного свята традиційно організовують «Вишиванкові фестивалі». «Це свого роду культурний шок, – поділилась своїми враженнями учасниця етнофестивалю, – таке в нашому місті побачиш нечасто. Одесити, які наважуться одягнути вишиванки, – це, в першу чергу, сміливі люди. Я б не назвала їх націоналістами».
Сучасна вишиванка:
політичний аспект
Якщо для українців з давніх часів вишита сорочка була традиційним одягом, то в сучасних умовах вона набула особливого значення в багатьох сферах людського життя. Це стосується і політики. Раніше вишиванка асоціювалася переважно з різними фольклорними і естрадними колективами. Після того, як Україна стала незалежною державою, багато українських політиків почали одягати вишиванки не лише з нагоди свята, а й у будні. Для декого це невід’ємний атрибут іміджу.
З часом вишиванка стала своєрідним сигналом – «Обережно: ця людина – націоналіст!». Тому такий одяг поступово набував поширення серед представників радикальнішої молоді, які позиціонували себе як національно свідомі особистості. Хоча вишита сорочка є характерним одягом для всієї України, її часто пов’язували саме з Західною Україною, де традиції збереглися міцніше. Звідси примітивне пояснення, чому деякі особи вважали вишиванку ознакою так званого «западенця».
На хвилі загального піднесення тієї частини населення України, яка підтримала «помаранчеву революцію», стало популярним все, що стосувалося національних традицій, зокрема одягу. Зрозуміло, що вишиванка тут відігравала ключову роль.
Згодом до тієї частини політиків, які свідомо одягали вишиванки й до «помаранчевих» подій 2004 року, приєдналися і ті, які вирішили використати цю модну тенденцію на свою користь. Певно, не коректно вирішувати, хто з політиків є щирим… Якщо для представників партій, які орієнтуються на Західну і Центральну Україну, одягання вишиванок стало більш-менш традиційним, то поява в них депутатів від інших політсил останнього часу дивувала.
Мода по-українськи
Нині все частіше з’являються, крім класичних, традиційних вишитих сорочок, сміливі дизайнерські варіанти. Велика кількість талановитих всесвітньо відомих модельєрів протягом останніх років використовують традиційну українську вишивку в своїх виробах. Цей факт свідчить про визнання та захоплення нашим народним мистецтвом у всьому світі. Вітчизняні модельєри сміливо показують вишиванку на подіумах високої моди. Вишиті мотиви з’являються в роботах українських кутюр’є Оксани Караванської, Роксолани Богуцької. І треба сказати, попит породжує пропозицію.
Постійно зростає кількість торгових точок, крамниць, де можна придбати національне вбрання. Проте найпоширеніший спосіб – замовити у професійних вишивальниць. Не секрет, що сучасний ринок хизується великою кількістю вишитих сорочок, оздоблених машинною, а не, як годиться, ручною вишивкою. Тепер прогрес дійшов практично до неможливого: в Україну почали масово завозити вишиванки китайського виробництва! На кожен товар – свій покупець, як кажуть. Правда, китайську вишиванку купують охоче з однієї простої причини – коштує вона значно дешевше.
Відвідавши деякі одеські магазини та ринки, маємо уявлення про ціну цієї, як виявилось, розкоші для українця. Так, тепер народна вишиванка ручної роботи – розкіш, оскільки коштує немало. Продавці пропонували сорочки, за які просили від 200 до 500 гривень – це вишивки машинної роботи, а національний одяг, вишитий власноруч, коштує від 900 гривень. Діапазон цін, як розповіли в одному з торгових павільйонів славнозвісного «Сьомого кілометру», залежить від того, скільки часу потрібно для вишивання. Залежно від техніки, складності вишивки процес може тривати від двох тижнів до півроку. Проте, ті, хто хоче придбати справжню ексклюзивну вишиванку не економлять, знаючи, що скупий платить двічі. Хотілося б, щоб усі – і найзатятіші модниці, і найупертіші патріоти – носили вишиванки принципово з власних уподобань. Бо невідомо, а чим за свою зневагу до минувшини заплатимо ми?
