Раз-два! Взяли?
Останнім часом усе голосніше лунають голоси про те, що наша країна з виробництва м’ясної та молочної продукції стоїть на межі продовольчої безпеки. Навіть фізіологічні потреби населення забезпечуються лише на рівні 62 і 44 відсотків відповідно.
Не краща ситуація і в окремо взятому регіоні – Одеській області, де за останні десять років виробництво м’яса скоротилося вдвічі, а молока на одну чверть.
Решта даних говорять про те, що сьогодні для повного забезпечення населення регіону м’ясною продукцією потрібно майже сто тисяч тонн м’яса, а маємо 55,8. Для задоволення потреб жителів, особливо дітей, у молочній продукції потрібно близько 500 тис. тонн, а маємо – 415 тисяч.
Чим такий дефіцит поповнюється, відомо кожному жителю. Замість молока пропонують усілякі молочні напої. Замість м’яса – надуте біостимуляторами і трансгенною соєю імпортне псевдом’ясо свинини, яловичини і птиці.
Здається, досить зрозуміло, куди слід рухатися далі. Але ухвалена недавно програма «Тваринництво Одещини на 2011 – 2015 роки» не передбачає виходу на такий рівень виробництва, який забезпечив би потрібний мінімум м’яса і молока. Отже, ще дуже довго доведеться харчуватися різними сурогатами.
Звичайно, тут можна послатися на десятки об’єктивних і суб’єктивних причин. До них дуже часто вдаються при звітах з високих трибун. Тут і недостатній рівень заготівельних цін, що не забезпечує стійку рентабельність. І досить застарілі технології й технічні засоби виробництва. І недосконалий механізм державного регулювання імпорту продукції тваринництва. І низька ефективність фінансово-економічного механізму. І багато чого іншого, аж до невідповідності системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, які працюють у цій галузі.
Але й робити щось треба. Скажімо, ціни на м’ясо на ринках Одеси, та й в інших містах, перевищили 50 грн за кілограм. Отже, не може бути жодних розмов про нерентабельність, великі збитки. Інша справа, що у самого товаровиробника перекупники скуповують його утричі дешевше. А селянам так і не відкрили за багато років пряму дорогу на ринки Одеси, хоча про це не раз офіційно заявлялося. Можливо, новообрана місцева влада виправить ситуацію? І припинять знахабнілу спекуляцію, яку називають у нас бізнесом. От і Прем’єр-міністр Микола Азаров дав губернаторам областей таке доручення.
А скільки розмов точиться уже багато років про створення пунктів зі збирання молока в селах, про його переробку хоча б у межах окремо взятого району? Але віз, як то кажуть, і нині там.
Директор агрофірми «Маяк» Березівського району, Герой України Зінаїда Михайлівна Гришко, у якої в господарстві 600 корів, розповідає, з якими труднощами їй вдається вирішувати питання реалізації молока: продукцію доводиться щодня вивозити до сусідньої Миколаївської області.
Що казати тоді про керівників інших господарств, в яких немає і навіть таких можливостей. А якщо все-таки в районі підійшли до питання з усією відповідальністю, налагодили роботу місцевого молокозаводу, як наприклад, в Арцизькому районі, то й це не розв’язує проблеми.
Заводчанам ніяк не вдається пробити широку дорогу на одеський ринок. Добре ще, що арцизька продукція високої якості і широко затребувана. Тому жителі Одеси буквально розшукують її по різних торговельних точках далеко від ринків і супермаркетів. А оптові покупці не спішать розраховуватися.
А ось інші приклади. Візьмімо Ананьївський район. Як можна назвати наміри його керівництва збільшити кількість корів за рік на 2-3, а за всю п’ятирічку – на 34 голови?
У Комінтернівському районі знайшли можливим за зазначений термін додати 35 корів, а в Любашівському – 37. І список цей можна ще продовжувати і продовжувати. З таким підходом до проблеми втрачені у минулому 122 тисячі голів корів не відновити вже ніколи. Тим більше що за підсумками минулого року їхня кількість у багатьох районах знову зменшилася. Людям за нинішніх умов тварин утримувати невигідно. Та й немає кому, якщо у селі залишилися самі старі люди.
Кажуть, у молочне виробництво інвестора не заманиш. Реальна віддача від вкладеного капіталу повертається на шостий-сьомий рік. А йому негайний прибуток подавай!
Але візьмімо виробництво м’яса, насамперед свинини, де для одержання того ж бекону потрібно менше року. Якщо не брати до уваги Арцизький, Болградський та деякі інші райони, де вже функціонують або ще споруджуються свинокомплекси, то в інших і ця галузь пущена на самоплив. А у своїх розрахунках, що увійшли до додатків до програми щодо тваринництва, записали цифри з багатьма нулями. Це наводить на сумну думку, що вони були взяті просто «із стелі». З надією, що згодом все це забудеться і ніхто за це суворо ніколи не спитає. Як і було досі.
Добре відомо, що такі програми складаються на продовження тих, термін дії яких завершився. Але знаємо й інше: без такого документа не одержиш фінансової підтримки з державного та місцевого бюджетів. І це головне.
У згаданій регіональній програмі повідомляється, що її ресурсне забезпечення мусить скласти 1348 млн гривень за п’ять років. Зокрема з обласного бюджету – 138 млн гривень. Гроші, як бачимо, чималі. А де віддача?
Судячи з тих же розрахунків, вона буде мінімальною, якщо взагалі вдасться утримати нинішнє поголів’я. Надія на величезні тваринницькі комплекси – справа хороша і перспективна. Але вони у масі своїй з’являться не скоро.
А людям потрібно їсти сьогодні. І їсти здорову їжу, а не пропоновані імпортні сурогати у барвистих упаковках. Отже, без приватного сектора ще довго не обійтися. Але йому потрібні конкретна увага та піклування не на словах, а на ділі. А поки що лише чуємо заклики
«Раз-два – взяли!» Кричать-то всі, а от плече підставляють поки що небагато хто.
Олексій СТЕПАНОВ
Сподіваючись на те, що поле фермера не підведе...
Кирнички цілком можна віднести до розряду сіл, тісно пов’язаних з історією зародження і розвитку фермерського руху в Ізмаїльському районі. Тут у дев’яностих роках минулого століття почала формуватися зона вільного хліборобства. І зазвучали на весь район імена першопрохідців – Віктора Чорноуса, Дмитра Андрєєва, Ніни Посторонко, Івана Каражекова. Отож мені було у кого навчатися, коли починав.
…Своє господарство я зареєстрував у 2000 році. Розпочав спочатку з 50 гектарів, сьогодні ж у користуванні 600 га. З першого ж дня до роботи залучив сина Михайла. Тоді ще школяр, він водив трактор, допомагав у ремонті техніки та інвентаря. Одне слово, справлялися. У мене ж за плечима Ізмаїльський сільгосптехнікум, навички організаційної та господарської роботи у колгоспі: керував механізаторською бригадою, мехмайстернями, гаражем. Згодом діловитим, розумним помічником став син: одержав освіту, набув досвіду.
Послідовно, рік за роком, сезон за сезоном набирала потужності наша «Нива», розширювалися робочі обрії (нам на сьогодні довірили свою землю майже півтори сотні пайовиків), зміцнювалася господарська база. Придбали два комбайни: «Дон-1500» і німецький «Клаас». Обзавелися власною мехмайстернею, зерноскладом. Взяли на постійну роботу висококваліфікованих механізаторів – Федора Куртєва, Василя Заярина та Дмитра Граматіка. Коротко кажучи, господарюємо у режимі стабільної рівноваги і не дуже нарікаємо на долю, хоча що таке фермерська доля – чудово відомо всім і кожному.
Минулий господарський рік закрили з плюсом, цілком розрахувалися з пайовиками та робітниками, немає заборгованості з платежів і бюджетних відрахувань. Зрозуміло, наш ККД (і в цьому плані зі мною цілком солідарні побратими-фермери) за інших обставин, в іншому, більш наближеному до оптимального, господарському кліматі міг би і повинен бути значно вищим. Але ж, здавалося б, що простіше: усунути ціновий диспаритет – і взагалі будь-який дисбаланс у партнерських відносинах між містом і селом, перейти від слів до діла щодо затвердження ефективної і гнучкої системи держзамовлень на сільгосппродукцію, нарешті, приборкати посередників... І все, і нічого не треба! І не станемо ми тоді боятися газетних і телеекранних «страшилок» про неминучий сплеск цін на продукти харчування, про продовольчу кризу, що наближається. Це ж треба додуматися: в Україні з її світовою репутацією аграрної держави, з її дуже потужними земельними ресурсами – і раптом продовольча криза! Хто знає, можливо, і обмине нас доля ця... Адже що не кажи, а поле – воно у принципі ніколи не підводило хлібороба.
…Щоранку навідуюся на поля, спостерігаю за станом озимих. Нібито причин для занепокоєння немає. 130 гектарів пшениці, 210 – ячменю і 80 – ріпаку зимують нормально. Але вже дуже нестійка нині погода, і ще не сказали свого остаточного слова січень з лютим. Що ж, будемо сподіватися, як завжди, на завтрашній день, на вдалий розклад. На те, що земля, відчуваючи нашу турботу про неї, не підведе. Тим більше, масиви з осені підживлені аміачною селітрою і нітроамофоскою, запасли добрива і для весняного підживлення.
Василь ЧИМШИР,
керівник фермерського господарства «Нива»,
с. Кирнички,Ізмаїльський район
Чотири заповіді сівача
Надворі кінець січня. Сніг знову укрив поля. Здається, усе завмерло до весни. Але фахівці, керівники сільгосппідприємств та фермерських господарств, багато сільчан ретельно готуються до провадження комплексу весняних польових робіт.
Як проходить підготовка? Про це ми ведемо бесіду з начальником Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації І.В. Панчишиним.
– Іване Васильовичу, чи не зарано ми порушили цю тему?
– Ні, не зарано. Тим більше, що є моменти, на яких слід зосередити особливу увагу наших хліборобів.
Але спочатку розповім про те, що вже зроблено в частині реалізації Програми «Зерно Одещини». Під майбутній урожай посіяно 742,5 тис. гектарів озимих зернових, зокрема озимої пшениці – 455,9 тис. га, ячменю – 284,7, жита – 1,9 тис. гектарів. Озимий ріпак став для агрофомувань надійною опорою у розв’язанні фінансових проблем. Ця культура зайняла 187,9 тис. гектарів.
Результати обстежень посівів говорять про те, що понад 90 відсотків з них перебувають у доброму та задовільному стані. І все ж таки слід продовжити моніторинг. Біди можна чекати не лише від морозів, але й від надмірного зволоження полів після опадів.
Враховуючи багаторічний досвід, припускаю, що навесні нам треба буде вести посівну на 768 тис. гектарів площ. З них понад половину займуть ярі зернові та зернобобові культури, 230 – технічні. Відведено чималі площі під баштанні культури та картоплю. А також гречку, про яку сьогодні стільки розмов. Крім того, будемо наполегливо рекомендувати селянам приділити більше уваги кормовим культурам і на цій основі створити надійну кормову базу для розвитку тваринництва.
– І як провадиться підготовка до такого великого обсягу робіт? Адже вони можуть початися вже в наступному місяці.
– Ви праві, весна, як і зима, до наших країв приходить завжди зненацька. Тому селянам потрібно зробити багато.
Візьмемо, наприклад, насіння. Для того, щоб мати повний набір найвищої якості, необхідно заготувати 60,6 тис. тонн посівного матеріалу.
Поки що до потрібних кондицій доведено лише половину того насіння, яке ляже в ґрунт. Але це загальна картина.
У той же час з’ясувалося, що кондиційного насіння в Іванівському районі – 28,8 відсотка, у Болградському – 11,8, у Любашівському – усього 5,2 відсотка.
До слова, ті ж любашівці не мають жодного кілограма кондиційного насіння гороху.
То ж фахівцям є над чим ще попрацювати.
– Друга заповідь хліборобів – завчасна заготівля добрив. Саме тут, на думку вчених, приховується багато бід наших зерновиробників.
– За розрахунками фахівців цього року необхідно заготувати мінімум 90 тис. тонн мінеральних добрив. Але справа поки що просувається повільно. Позначається зростання цін на ці «вітаміни родючості». Однак багато чого залежить і від організації роботи. Скажімо, господарства Балтського, Великомихайлівського та Котовського районів забезпечили себе «мінералкою» більш ніж на 70 відсотків. У той же час в Ізмаїльському, Ренійському та Ширяївському до заготівлі добрив ще не приступали. Очевидно, чекають на новий виток цін.
Нагадаю також, що врожай залежить не лише від підживлення, але й від того, чи будуть посіви вчасно визволені від бур’янів, захищені від шкідників та хвороб.
Бачу, не всіх це непокоїть. Тому що аграрії заготували лише десяту частину від необхідної кількості засобів захисту рослин.
– Третя заповідь – підготовка техніки до весняно-польових робіт. Підготували?
– Якщо виходити зі статистичних даних, готовність машинно-тракторного парку перевищує 90 відсотків. Але ж ми знаємо справжній стан справ! Покриття потреби села в техніці для проведення всіх необхідних операцій не перевищує 65 відсотків. Тому для своєчасного завершення жнив господарства будуть приходити на допомогу одне одному. Доведеться звертатися і до приватного сектору, де на сьогодні зосереджено 6,4 тис. тракторів. Традиційна взаємовиручка й цього разу має посприяти своєчасному провадженню весняно-польових робіт.
– Тепер про четверту заповідь. Сьогодні вона стає найголовнішою. Йдеться про фінансове забезпечення посівної кампанії…
– Загальна потреба в коштах для провадження комплексу весняно-польових робіт в області становить 2,3 млрд гривень, зокрема для придбання матеріально-технічних ресурсів – 300 мільйонів. На даний час кредитування сільгосппідприємств не почав жоден банк. А кошти вкрай необхідні не лише на закупівлю добрив, захисних засобів, але й на придбання пально-мастильних матеріалів. Тим часом вартість дизпалива та бензину знову суттєво зросла. Передбачені програмою «Зерно Одещини» 38 млн гривень із обласного бюджету підуть на закупівлю комбайнів та дощувальної техніки. 4 млн гривень – на часткову компенсацію витрат при купівлі елітного насіння.
Зараз на найвищому рівні обговорюється питання підтримки сільгоспвиробників за рахунок коштів із Державного бюджету.
– Будемо сподіватися на конкретні рішення на користь наших аграріїв.
Степан Сербінов, «Одеські вісті»
