Нерідко перед моряками-«підпрапорниками» стоїть вибір: влаштовуватися на іноземні судна за допомогою посередника чи звертатися до компанії, де за подібні послуги грошей не беруть. Безкоштовне приваблює. Але чи не приховані за цим підводні камені працевлаштування?
– Справді, на вітчизняному ринку працюють як посередники, що репрезентують національну структуру сприяння в працевлаштуванні на іноземні судна, так і представники судновласницьких компаній, що базуються в Україні. Таких в Одеській області не більше десятка. Посередників же – понад 200, – говорить президент Чорноморської регіональної організації роботодавців підприємств із працевлаштування моряків Олександр Кривонос.
Тема набула гостроти зараз, коли мусується питання про можливу ратифікацію Україною Конвенції Міжнародної організації праці (МОП), оформленої в 2006 році. Увібравши в себе матеріали 39 інших конвенцій, вона автоматично включає й сотні разів розкритиковане розпорядження виділити моряків-«підпрапорників» в окрему категорію трудових мігрантів. А це відкриває можливість протягнути до національного законодавства формулювання про створення «служби наймання та працевлаштування» для цих моряків. Послуги цих служб, згідно з Конвенцією-2006, мусять надаватися безкоштовно!
– Це зовсім не означає, буцімто посередники, що беруть певні гроші за свої послуги, діють із порушеннями. Їхня діяльність регулюється понад 20 українськими законами, серед яких основний – «Про ліцензування суб’єктів підприємницької діяльності». Він і містить дозвіл посередникові виставляти за свої послуги тариф про оплату. Із цих сум надходять обов’язкові відрахування до бюджету, – говорить О. Кривонос.
Діяльність посередників жорстко контролюється державними органами, зокрема й правоохоронними. Легальність іноземного судновласника, з яким підприємство-посередник укладає договір про партнерство, перевіряється через МЗС України. Таким чином, дане підприємство кровно зацікавлене в тому, щоб працювати законно.
На відміну від нього, представники судновласницької компанії являють собою такий собі виїзний відділ кадрів.
Витрати представників обмежуються тим, що вони орендують приміщення для офісу, утримують декілька кадровиків для оформлення моряків і офіційно платять за одержання ліцензії Мінсоцполітики на вид діяльності, пов'язаний з працевлаштуванням громадян.
Замаскувавшись у такий спосіб під легального посередника, вони наймають фахівців прямо й тому не виконують відрахування до бюджету.
Але, з погляду вимог Конвенції-2006, представники судновласника й являють собою готовий орган «з наймання та працевлаштування».
Чи може цей орган бути державним? Може, але з однією умовою – здійснювати наймання екіпажів лише на судна національного флоту. Але, за інформацією О. Кривоноса, у морі перебувають приблизно 75 тисяч українських моряків. Якщо в середньому чисельність екіпажу становить 15 чоловік, отже, для забезпечення зайнятості Україна мусить мати близько 5 тисяч сучасних суден. У країні немає такого флоту. Та й чи може держава за такого занепаду економіки брати на себе відповідальність щодо обслуговування моряків безкоштовно?
Принципи роботи посередників, які законно беруть плату за послуги, не вкладаються в рамки вимог Конвенції-2006. Її ратифікація дискредитує діяльність таких підприємств. І рівень безробіття в області, згідно з розрахунками ЧРОРППМ, одразу підскочить на 7%. Тут і нагріють руки іноземні представники, до яких лише й залишиться звертатися «підпрапорникам». У підсумку вийде, що держава задарма буде готувати й постачати кваліфіковану робочу силу для невідомо якого «дядька». Іноземні компанії стануть безроздільними господарями на українському ринку морського працевлаштування.
Лобіювання Конвенції-2006, відзначає О. Кривонос, здійснюється однією з вітчизняних морських профспілок. Тим часом чиновники Міністерства соцполітики взялися за підганяння національного законодавства під міжнародні норми, диктовані Конвенцією-2006. Цьому передувала низка дискусій і семінарів, які організуються та проходять за рахунок МОП. Однак прискорення процесу приготувань до ухвалення Конвенції наштовхує на думку про те, що питання щодо ратифікації було вирішене ще до його широкого обговорення.
Новоспечена «служба з наймання та працевлаштування» буде наділена правом вимагати банк даних про моряків і роботодавців, з якими співпрацюють посередницькі структури. Заволодівши цією конфіденційною інформацією, «служба» цілком підгорне під себе право працевлаштовувати моряків. Відбудеться поглинання однією найбільшою представницькою компанією її дрібних конкурентів. І тоді монополіст укладе договір про партнерство саме з профспілкою, яка весь час грала йому на руку.
Навіщо? Чи не пояснить це простий підрахунок на арифмометрі, жартує О. Кривонос.
Профспілкові внески з рядового становлять 1% на місяць, з офіцера – 3%. Якщо мінімальна зарплата матроса становить близько 1000 доларів, а максимальна – у капітана часом зашкалює за 10 тисяч, то можна уявити, які гроші будуть перераховувати до цього органу моряки, кількість яких може наближатися до 100 тисяч чоловік.
