Нова книжка Дмитра Шупти «Семен Коваленко» (Одеса-2011. Видання ТОВ «ІНВАЦ») є знаковою. Присвячена вона 70-літтю початку Великої Вітчизняної війни, фактично відкривши нам її напівзабутого героя-підводника.
Строфи поеми, то не лише архітектонічне розмаїття, а насамперед ідейно-героїчний пласт тієї епохи.
Без своєї землі ми –
Івани без роду і племені.
Без героїв своїх ми –
захланні безбатченки. Всі!
А як точно конкретно пише поет про свій рідний край, звідки родом і його герой моряк-підводник Семен Коваленко!
Д. Шупта вдало проводить аналогію між підводним човном-«щукою» і запорозькими козацькими «чайками», здатними рухатися під водою і досягати Стамбула, Синопа… Оця героїчна спадкоємність від підводних бойових засобів Запорозької Січі до сучасних субмарин – тобто від середньовічного українського козацтва до нинішніх лицарів звитяги. І ось наш герой, – капітан-лейтенант С.І. Коваленко, – ціною власного життя рятує від загибелі у лютневому норвезькому фіорді весь екіпаж своєї субмарини Щ-403, перед цим звершивши чимало військових подвигів.
Художніми засобами автор повідує про трагічне рішення командира «щуки» С. Коваленка, коли він віддає свій останній, єдино вірний за тих безвихідних обставин, наказ екіпажеві занурюватися вглиб без нього: життя моряків врятовано. Та самого капітан-лейтенанта тяжко поранено, захоплено у полон. У полоні йому ампутували ногу. На допитах у гестапо, в абвері, перебуваючи в концтаборах, тримався мужньо, не видавши ворогові жодної військової таємниці.
Але людина не лише шляхетна істота. І поет згадує смерть останнього кошового отамана Війська Запорозького Петра Калнишевського на Соловках, а також представників українського Відродження ХХ століття. Долею першого розпорядилася цариця Катерина ІІ, а долею українських письменників, зокрема Миколи Зерова, розпоряджалися сталінські сатрапи і поплічники. Яка симптоматична аналогія!
Так трапилося і з Семеном Івановичем Коваленком – його оббрехали заздрісники, ниці військові нездари, що нібито герой здався фашистам у полон добровільно. Але правда завжди проб’є собі вірну дорогу: одеситка Лариса Іванівна Слісаренко-Єзерська відшукала документи, що засвідчують цілковиту невинуватість С.І. Коваленка та його героїчний вчинок в екстремальних умовах, що й підтвердили спогади англійських військовополонених офіцерів-підводників, які спілкувалися з героєм у концтаборі під Парижем, де й розстріляли гітлерівці нашого капітан-лейтенанта у 1944 році.
На дуже нелегкому шляху опису батальних сцен Дмитру Шупті повсякчас вдається передати головне – духовне багатство вчинків головного героя поеми.
І вже те, що в новітній українській поезії ви ніде не знайдете конкретного висвітлення героїки нашого народу під час Другої світової війни – великий плюс Дмитра Шупти. І висвітлив він ту героїку через призму великої духовності, відшліфованим поетичним словом.
Нині поема Д. Шупти дуже потрібна українській молоді, подаючи високі зразки істинного героїзму Семена Івановича Коваленка саме тоді, коли все людство стояло на грані: бути чи не бути.
Поема представлена у виданні ще й перекладами англійською та російською мовами, а також вокальним циклом пісень знаного композитора Петра Лойтри на тексти цього твору.
Переклав поему англійською мовою одеський письменник Андрій Євса.
Перекладач завжди сумлінно і глибоко проникає в реальність, відтворену текстом кожного вірша, і йдучи за художнім стилем поета, чітко передає ідею оригіналу, знаходить семантичні, метафоричні й ритмічні відповідники, намагається передати весь діапазон емоційних тонів поетики Дмитра Шупти.
При перекладі були подолані труднощі, пов’язані зі стилістичними особливостями оригіналу.
Побажаємо перекладачеві, лауреатові премії ім. Пантелеймона Куліша, і надалі дотримуватися принципів і кращих досягнень перекладацької школи Григорія Кочура та Миколи Лукаша.
І переклад російською мовою Анатолія Яні теж досконалий, виразний.
Насамкінець хочеться додати, що таке творче єднання автора Д. Шупти, перекладачів Андрія Євси та Анатолія Яні відбулося уже вдруге. Першою спробою була трилінгва (тобто видання трьома мовами) «Дельфін».
