Якість знань – показник розвитку держави

Оптимізація мережі загальноосвітніх навчальних закладів викликала велике зацікавлення серед громадян. Це питання виносилося на сесію районної ради. Я попросила начальника відділу освіти Любашівської райдержадміністрації Л.Г. Бездітну відповісти на запитання, що стосуються цієї теми.

– Лідіє Григорівно, чим викликана необхідність проведення реформування у системі освіти?

– Основна мета майбутніх перетворень – якісна освіта. Якість знань – показник розвитку держави, миру і злагоди у суспільстві та соціальної захищеності громадян. Якщо суспільство мріє про гарне майбутнє, воно має дбати про якісну освіту молоді. Тому вибору нема – лише оптимізація.

У офіційних документах наголошується на початку оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів І ступеня, в яких кількість учнів менша 10, ЗОШ І-ІІ ст., в яких менше 40 учнів, ЗОШ І-ІІІ ст., в яких менше 100 учнів.

Давайте подивимося тепер, що ми маємо у нашому районі. Станом на 5 вересня 2010 року у районі функціонувало 29 ЗОШ, у яких навчалось 3414 учнів, їх навчає 460 педагогічних працівників, обслуговує 420 технічних працівників. Наповнюваність шкіл значно менша їхньої потужності.

Функціонування загальноосвітніх на­вчальних закладів відбувається за складної демографічної ситуації. Загальне зменшення кількості дітей впливає на мережу загальноосвітніх навчальних закладів, призводить до зменшення середньої наповнюваності класів та шкіл, збільшення кількості загальноосвітніх навчальних закладів з малою чисельністю учнів. Утримувати такі школи економічно невигідно та недоцільно, зважаючи на задоволення потреб самих дітей.

Створення шкільних округів, оптимізація мережі навчальних закладів району відкриє дорогу для дітей малокомплектних шкіл до якіснішої освіти, задоволення потреб у позакласній та позашкільній роботі. Викладатимуть усі предмети вчителі-фахівці. Для учнів – послуги психолога, заняття в шкільних гуртках та гуртках позашкільних навчальних закладів. Навчання учнів у класах з більшою наповнюваністю позитивно вплине на адаптацію дітей у майбутньому житті.

– Ви можете сказати, скільки коштує державі кожен учень на рік?

– Економіст відділу освіти Тетяна Солом’яна робила такі розрахунки: фінансовий норматив на одного учня становить 6043 гривні. Сюди включено план асигнувань на заробітну плату вчителям та технічному персоналу, харчування, оплата послуг, електроенергія, газ чи вугілля.

– Тепер розкажіть, який план дій накреслив відділ освіти щодо оптимізації мережі навчальних закладів.

– Спочатку скажу, що мова не йде про закриття шкіл. В ідеалі учень початкової школи повинен навчатися там, де народився. На цей ідеал ми дивимось традиційно і стереотипно. У школі ІІ ступеня повинні бути обладнані кабінети фізики, біології, хімії, шкільні майстерні, комп’ютерний клас. Створити такі умови неможливо і недоцільно – це дуже дорого. Крім того, учні сільських шкіл повинні мати можливість навчатися в гімназіях, а створювати в селах їх також недоцільно. За умови підвезення учнів може бути створена найраціональніша мережа навчальних закладів.

Якщо буде приділено більше уваги до­шкільному вихованню, діти матимуть змогу отримати добру основу для навчання у початковій школі, легше опановуватимуть науки. Дитина буде підготовлена, зібрана. При спілкуванні з вчителем початкових класів стає зрозуміло, що дошкільна освіта необхідна, як кисень для дихання. Разом з тим, і батьки матимуть час займатися підприємницькою діяльністю.

Під час реформування не будуть скоро­чуватися і робочі місця, а де відкриватимуться дитсадки, вони ще й додаватимуться.

– Лідіє Григорівно, Ви були ініціаторкою створення у районі Малої академії наук. Розкажіть, як підтримується інтерес учнів до науки сьогодні.

Що стосується МАН у нашому районі, то раніше чимало учнів ставали призерами обласних конкурсів, вступали до вузів поза конкурсом. Нині ж, як то кажуть, обміліла ріка. З кожним роком все менше стає учасників районних конкурсів. Чи можна щось змінити? Так, якщо активізувати позакласну роботу, застосовувати індивідуальний підхід до кожного учня, диференціацію навчання, впровадження інноваційних технологій. А щоб учні мали успіх, вчителі повинні на уроці бути не трансформаторами інформації, а фасилітаторами (тими, що керують навчальною діяльністю дитини на уроці).

– В основі оптимізації навчальних закладів закладено економічний ефект. Яким він передбачається?

– Ми проаналізували, скільки грошей витрачається на утримання персоналу та учнів у кожній школі, і картина вимальовується маловтішною. Було розроблено кілька варіантів реорганізації семи закладів. Так, наприклад, у разі закриття тільки однієї школи дітей би перевозили до сусідньої, що дало б змогу зекономити 179462 грн. Однак навіть при значному недофінансуванні освіти робоча група мала віднайти один з найоптимальніших варіантів. Питання оптимізації детально обговорювалося на місцях з тим, щоб прийняти рішення, яке задовольнило б і батьків, і вчителів, і громадськість. Економія коштів складатиме 262 тисячі гривень.

Анастасія Олійник, Любашівський район

Спорт навчанню не завада

Наша область, як і інші регіони, перенасичена фахівцями з вищою освітою. Начальник управління освіти і науки облдержадміністрації Андрій Ткачук не раз відзначав, що Одещина потребує людей робочих спеціальностей.

Саме їх за сімнадцятьма напрямами готує Одеський центр професійно-техніч­ної освіти під керівницт­вом Сергія Сущенка. Разом з іншими юнаками та дівчатами в ньому навчаються 54 сту­денти, які мають статус сиріт або позбавлених батьківської опіки, та 19 дітей-інвалідів (глухі діти).

Як розповіла заступниця директора з виховної ро­боти Тетяна Колесник, діти з порушеннями слуху навчаються в інтегрованих групах. Заняття разом з викладачами веде сурдо­перекладач.

Вчителеві допомагає й студент Володимир Ка­нарик. Хлопець чує на 60% і вільно перекладає слова педагога мовою жестів.

– Глухі діти набагато швидше втомлюються, бо постійно зосереджені, – розповідає викладачка Людмила Меліхова. – На жаль, вітчизняної літератури з розробками для учнів із порушеннями слуху дуже мало.

Незважаючи на це, Люд­мила Степанівна по­стійно шукає нових методів роботи із глухими дітьми, щоб поліпшити якість подавання матеріалу та полегшити сприйняття інформації. Зараз вона вивчає праці А. Ерлена «Навчання глухих дітей у Бельгії».

За роки роботи з учнями в інтегрованих групах майстер виробничого навчання Віктор Аджигітов навчив­ся розуміти мову жестів. Та й вихованці з одного погляду вловлюють, чого він від них вимагає.

– Ці діти виконують роботу з великим старанням і за всіма правилами. Вони попросту не підозрюють, що можна зробити це інакше, – ділиться Віктор Сергійович. – Учні знають єдино вірну, припустімо, технологію зварювання. І це правильно. Якби всі муляри, лицювальники, малярі та інші дотримувалися ін­струкцій, то будинки не розвалювалися б, як карткові конструкції, шту­катурка і фарба не обсипалися б через рік.

Молодим людям на­стільки подобається пра­цювати, створювати щось нове, що вони зали­шаються з майстром і пі­сля занять. Більше того, студенти-будівельники самі виявляють бажання відремонтувати ту або іншу поламку, заштукатурити стіни, постелити дерев’яну підлогу, викласти плиткову мозаїку. Як наслідок – у багатьох аудиторіях центру було зроблено першокласний ремонт.

Але обробка приміщень – не єдине корисне хобі вихованців центру. Більшість дітей активно займається спортом. Результат що­денних тренувань – ди­пломи, медалі та грамоти обласного і всеукраїнського рівня. Юні спортсмени мріють пов’язати своє життя зі спортом, хочуть стати відомими спортсменами.

– А якщо вітчизняні й західні таблоїди не будуть майоріти зображеннями з вашими іменами та фо­тографіями? – запитую у дітей.

– Зможемо похвалитися чудовою фізичною фор­мою, – з усмішкою пере­кладає Володимир Кана­рик. – У будь-якому разі, спорт приносить тільки користь. І, незважаючи ні на що, будемо тренуватися далі.

Христина ВІЄР,«Одеські вісті»