(З життя видатних людей)
І. КарпенкоКарий (Тобілевич) 1845 – 1907
Любов до театру
Молодий Іван Тобілевич, скінчивши чотирикласну школу в місті Бобринці, заради шматка хліба мусив поступити до губернської канцелярії як урядовець. Але справа українського театру не переставала хвилювати серце молодого чиновника. З Бобринців Іван Тобілевич ішов до Єлисаветграда пішки шістдесят верст, щоб побачити видатного англійського трагіка Олдріджа, який грав того вечора в трагедії Шекспіра «Отелло». Так само не боявся він ні труднощів дороги, ні інших негараздів, коли в Єлисаветграді гастролювали столичні російські трупи за участю першорядних артистів.
Та начальникам і співробітникам не подобалася його любов до українського театру, викликала обурення. Зрештою за «підрив державних устоїв» Івана Тобілевича звільняють з посади.
На честь Шевченка
Іван Карпович, як і вся сім’я Тобілевичів, дуже любив Шевченка. Коли з ініціативи Марка Кропивницького було організовано аматорський гурток, однією з перших вистав була п’єса Шевченка «Назар Стодоля», в якій Іван Тобілевич грав Назара, його дружина – Софія Тобілевич – Галю. У пам’ять великого поета дітям своїм він дав імена героїв п’єси – Назар і Галя, а другу дочку назвав Ориною – іменем героїні з поеми «Невольник». Для псевдоніма Іван Тобілевич теж взяв ім’я одного з головних персонажів «Назара Стодолі» – Карого, роль якого після Кропивницького він виконував з великою майстерністю.
Добрий палітурник
Якось на одній з репетицій, коли театр перебував у Ростові, прийшов жандарм і запропонував Іванові Карповичу негайно виїхати з Ростова, додавши, що за участь у революційному русі він позбавляється права жити в Україні. З великими труднощами КарпенкоКарий здобув дозвіл відбувати семирічне заслання в Новочеркаську. Грошей не було, не було й заробітку. Допомогли Івану Карповичу спершу ковалі, а потім палітурники, до яких він упросився на роботу.
Через два місяці науки на воротах подвір’я, де жив Тобілевич, з’явилася вивіска: «Палітурник Іван Тобілевич. Робота виконується чисто й охайно». І робота розпочалась. Один по одному приносили люди книжки у нову палітурню. Іван Тобілевич заробляв від двадцяти до тридцяти карбованців на місяць. Після обов’язкової вдень палітурної роботи він цілими ночами віддавався своїй праці письменника.
