Одеський театр ляльок далі успішно працює на тимчасовому сценічному майданчику – у Грецькій залі, що у фойє другого поверху Українського академічного музичнодраматичного театру ім. В. Василька. Другою прем’єрою сезону стала вистава за п’єсою Ірини Токмакової на основі російської народної казки «Сестрица Аленушка и братец Иванушка» у постановці Наталі Князєвої. Сценографія Світлани Прокоф’євої, музичне оформлення Стаса Михайленка. У виставі зайняті актори Ольга Кужельна (Альонушка), Тетяна Щербата (Іванушка), Стас Михайленко (Відьма), Валерій Стрілець (Князь), Ольга Опря, Руслана Руда (дівчата, ляльки).
…На сцені створено атмосферу російської народної казки. Казки, яку з покоління у покоління читають дітям батьки. Про те, що спочатку була книжка, нагадують декорації – сторінки значних розмірів фоліанта, які за ходом дії перегортають герої вистави.
А самі вони, відповідно до задуму режисерапостановника, з’являються перед глядачами то людьми, то ляльками за ширмою, то ляльками в руках інших героїв. І, звичайно, ні в дітей, ні в дорослих не виникає здивованих запитань. Усе і так зрозуміло – це ж казка, розказана у театрі, а в казці і у театрі завжди є місце дивовижним перетворенням.
Втім, не тільки дивовижним, але й лиховісним… Як відомо, у казці «Сестрица Аленушка и братец Иванушка» відбуваються драматичні події: з волі злої чаклунки братик Іванко перетворюється на козенятко, сестру Альонушку відьма втопила в річці і набула її вигляду. Як і має бути у казках, іде боротьба добра зі злом, причому останнє здобуває тимчасову перемогу.
Сценічне втілення зла, мабуть, найскладніше для режисерапостановника виставиказки для маленьких глядачів. Тут особливо важливе чуття міри. Зло не повинно бути беззубим і, отже, смішним та непереконливим, але не повинно бути і надмірно агресивним, наділеним якимось демонічними чарами. Дитина може боятися злого (поганого) персонажа, але не настільки, щоб забути про те, що він не справжній і події відбуваються не насправді. На жаль, саме образ Відьми вніс дисгармонію у виставу, що витримана у класичних традиціях російської народної казки. Ця чаклунка ніби забрела сюди з якогось сучасного трилера. Старших дітей цей лиховісний образ і зачарувати може, а малят – посправжньому злякати. У кожному разі, за рахунок домінування зовнішніх ефектів можна досягтися результату, протилежного очікуваному.
І цього дуже не хотілося б, тому що у цілому робота Наталі Князєвої і всього творчого колективу заслуговує добрих слів: вистава вийшла зворушливою, ліричною і, в остаточному підсумку, доброю.
