Добрі справи небайдужих людей
Цьогоріч 327 учнів сіли за шкільні парти Зеленогірської ЗОШ ІІІІ ступенів.
Незважаючи на відсутність державної підтримки, школа повністю підготовлена до нового навчального року. Завдячуючи шефам, меценатам, отриманим коштам від оренди шкільної землі та батьківським внескам зроблено ремонт шкільних приміщень, класних кімнат, кабінетів, оновили меблі.
В опалювальний сезон буде забезпечено відповідний температурний режим. Ще у травні тут було прокладено нову гілку теплотраси замість старої, вона навесні вийшла з ладу.
А нещодавно, коли школа вже була готова приймати учнів, відпала штукатурка зі стелі та стін їдальні. 146 квадратних метрів! І знову кращий друг школи, керівник ТОВ НВП «АгроРитм» Віктор Стоцький профінансував аварійноремонтні роботи, які були якісно і вчасно виконані.
За рахунок спонсорів вирішується і питання харчування школярів. Адже з державного бюджету на забезпечення гарячими стравами учнів 14 класів виділяється лише 42 копійки на учня. Тому необхідні продукти харчування надають директор ТОВ ВНФ «Зеленогірське» Олександр Манзар, директор ВАТ «Заплазьке ХПП» Юрій Гулінський, директор ТОВ НВП «АгроРитм» Віктор Стоцький, не відмовляють у допомозі Андрій Високий та Микола Бондар. Особливо відзначила директор школи Лілія Ільніцька Олександра Манзара, який у 2008 році закупив комплект парт для кабінету української мови, а у 20092010 роках — стільниці для ремонту парт у чотирьох навчальних кабінетах тощо.
Та головною проблемою Зеленогірської ЗОШ ІІІІ ступенів залишається капітальний ремонт нового корпусу, зданого в експлуатацію у 1993 році. Через огріхи, допущені під час будівництва, останні вісім років просідає фундамент, щоразу з’являються нові тріщини у стінах та перекритті тощо. Це питання знаходиться на контролі і в області. Тож Лілія Олексіївна сподівається, що держава не залишить у біді зеленогірських школярів. Тим більше, що спостерігається тенденція щодо збільшення кількості учнів. А в рамках реорганізації та оптимізації закладів освіти на базі школи планується створення освітнього округу, до якого входитимуть шість навколишніх шкіл, а з поточного навчального року всі бажаючі здобуватимуть тут базову середню освіту у вечірніх класах.
Юрій Федорчук,власкор «Одеських вістей»,Любашівський район
Подарунок для першокласників
Які ж безпосередні першокласники, що щойно переступають поріг школи. З роллю своєю справляються, тримаються невимушено. І батьки, і діти вдячні за подарунки від гостей і спонсорів...
Школа № 14 – одна з околишніх в Ізмаїлі. Цього року, як розповіла її директорка Галина Стадник, тут у перший клас прийшли понад 50 хлопчиків і дівчаток.
Серед гостей був на урочистій лінійці один із «опікунів», депутат обласної ради від Партії регіонів, головлікар Дунайської басейнової лікарні Олександр Верба. Він повітав педагогів і школярів із початком нового навчального року, розповів про те, що зроблено цього року в області до Дня знань. Виконуючи доручення губернатора Едуарда Матвійчука та голови облради Миколи Пундика, передав новачкам шкільне приладдя, зошити, побажавши навчатися тільки на відмінно. Продзвенів перший дзвоник, випускники провели малят до їхніх класів. Хай вам щастить, діти!
Євген МАСЛОВ,власкор «Одеських вістей»,м. Ізмаїл
Свято знань в Одесі
1го вересня в одеських школах та інших навчальних закладах проходили урочисті лінійки і святкові заходи, присвячені Дню знань.
Першокласники та першокурсники вступають у нове життя, тому цей день і запам’ятається їм назавжди.
Андрій ЛОГАШЕВСЬКИЙ
Людина та її справа
Коли у твоє життя приходить Вчитель
У будьякій справі найважливіше зробити перший крок, а в педагогічній – і поготів. Адже авторитет у дітей здобувається з перших уроків. Він залежить від уміння спілкуватися, розуміти дитячу душу, від терпіння, тактовності, відданості педагогічному обов’язку.
У Будеївській школі, де випускник історичного факультету Одеського університету імені І.І. Мечникова Володимир Андрійович Терефера кілька десятків років тому починав трудову діяльність, помітили в ньому здібності вчителя, неординарний підхід до проведення уроків історії, семінарів. А захоплення футболом, баскетболом, участь у командних змаганнях з цих видів спорту додали йому ще й обов’язків вчителя фізкультури.
Кабінет історії Будеївської (пізніше і Баштанківської) школи став справжнім кладезем мудрості для істориків, краєзнавців, для всіх, хто любить і хоче знати історію свого краю, своєї Батьківщини.
У своєму рідному селі Баштанків він у 1989 році очолив школу, яку колись закінчив з золотою медаллю. Тут завдяки Івану Кузьмовичу Ткачу палко полюбив українську мову і літературу, а любов до історії передалася від Василя Федоровича Негруци. І якщо у виборі професії не було жодних сумнівів, то з дисциплінами він довго не міг визначитися, аж доки історія не взяла гору. Але у душі вчителя завжди живе любов до рідного слова, бажання донести його красу до вихованців. Напевне, тому поезія вже давно увійшла в його серце і пульсує ліричними строфами. Прагнення докопатися до пракоріння власного роду, пізнати історію та культуру українського народу, свого краю змусило працювати вчителя над книгами «Історія Кодимщини», «Історія освітянської галузі району», над енциклопедичним довідником Кодимщини.
У його сім’ї педагогіка є основою основ життя. Тут завжди не тільки захоплювалися працями видатних педагогів – Сухомлинського, Макаренка, Ушинського, а й прагнули наслідувати їх у питаннях сімейного виховання, професійної майстерності, розвитку особистості. Тож закономірно, що тепер батьків радують успіхи дітей. Старша донька Наталя йде батьківською стежкою. Вона кандидат економічних наук, закінчила Одеський економічний університет і прагне вступити до аспірантури. Альона навчається на математичному факультеті Південноукраїнського педагогічного університету в Одесі, буде математиком, як і її мама Валентина Василівна. Син Віктор – у Харківській юридичній академії. Всі діти педагогів були взірцем у школі і у вищих навчальних закладах. До речі, всі закінчили Баштанківську школу із золотою медаллю, як їхні батьки.
– Вчитель на селі завжди на виду, часто контактує з дітьми, з батьками – це вносить свій позитив, але це і зобов’язує. Ти маєш бути Вчителем з великої літери і відповідати цьому високому і почесному званню. І власних дітей маєш навчати людяності, вмінню нести світло в життя, – ділиться сокровенним Володимир Андрійович.
Його уроки історії глибоко пов’язані з краєзнавством, з вивченням рідного краю. Бо як можна говорити про сімейні хроніки українських та зарубіжних князів, не знаючи власного родоводу, запитує вчитель. І він завжди прагне виховувати школярів на патріотизмі, доброті, порядності, любові до матері, Вітчизни, краю, свого села. Це ті цінності, які ми вкладаємо в дітей і які передаються від покоління до покоління, зауважує Володимир Терефера.
На цих світлих почуттях свого часу його виховувала бабуся Килина – проста селянка, інтелігентка в душі. Вона багато читала і знала напам’ять «Кобзар» Тараса Шевченка. Батько навчив читати, орієнтуватися в історичних фактах, політиці, а мати зуміла оселити в його душі людяність, душевну рівновагу, любов до людей.
Розмірковуючи про роль вчителя, його внесок у розвиток державності, Володимир Терефера говорить, що вчитель виконує державне замовлення, прищеплюючи любов до рідного краю, виховуючи у школярів патріотизм. То чому б йому не надати статус державного службовця, не підвищити зарплату до рівня, який би не принижував вчителя? Адже сьогодні вчитель без підсобного господарства просто не зможе вижити. І замість того, щоб більше приділяти уваги своєму професійному та інтелектуальному зростанню, вчителі змушені поратись біля худоби та на городах.
Володимиру Андрійовичу неодноразово пропонували змінити професію, щоб покращити добробут сім’ї, та він не те, що не може, а й не хоче навіть уявити себе у іншій іпостасі. І тільки хвороба найдорожчої людини – матусі, за якою потрібен був догляд, змусила Володимира Андрійовича на тривалий час відійти від обов’язків директора школи і вийти на часткову пенсію. Проте і тоді не полишав свої історичні праці – разом з дочкою Наталкою підготував до друку книжку «Партизанський рух на території Молдови і ПівденноЗахідної України», дослідивши чимало історіографічних та архівних документів.
Володимир Андрійович Терефера – вчительметодист, має вищу категорію, нагороджений багатьма грамотами: Міністерства освіти, обласного та районного управлінь, він відмінник народної освіти. Все це свідчить про те, що Володимир Андрійович належить до категорії тих людей, для яких обрана професія стала сенсом життя. Свою вчительську місію, а точніше, суть свого життя Вчитель вбачає в тому, щоб розправляти вітрила тих, хто робить перші кроки по шляху дорослішання. І йому це вдається. А все тому, що Вчитель в душі Володимира Андрійовича має особливу суть, як, напевне й для тих, кого він виховав і хто став Вчителем, як і він. Для них, як і для Володимира Терефери, який знову повертається до школи, незабаром пролунає перший дзвоник нового навчального року, який у його житті ознаменує відлік нового відрізку вчительської стежки.
Любов Кузьменко,власкор «Одеських вістей»,Кодимський район
