Районний історико­крає­знавчий музей розта­шований в приміщенні Бу­динку культури. До речі, він реконструйований із будівлі колишньої п’ятикупольної церкви, спорудженої у 1872 – 1921 роках. За переказами, у ті часи в дарунок від сім’ї царя Миколи ІІ сюди була передана ікона Божої Матері. У музеї збереглося фото прекрасної храмової споруди, а також кілька цеглин 1872 року випуску, що були знайдені після її руйнування.

У першій музейній залі екс­понати – свідки сивої давнини, адже на території району є знахідки часів Трипільської культури. З історичних джерел відомо, що ці землі потім входили до складу Київської Русі, належали литовцям (ХІV – XV ст.ст.), полякам (ХVI – XVII ст.ст.), перебували під гнітом турецьких і татарських завойовників. На спомин про визвольний рух (Коліївщина, ХVІІI ст.) в урочищі Савранського лісу в Дідовому яру й донині збереглася криниця, викопана гайдамаками, що тут переховувалися від розправи польських поневолювачів.

Досліджувала минуле рідного краю наша землячка Ольга Бі­лецька, яка, будучи в Одеському національному університеті імені Мечникова, видала мо­но­графію «Савранщина». У цій книзі, зо­крема, зібрані достовірні мате­ріали про ство­рення Сав­ран­ського району та зміни його адміністративного устрою.

Відомою особистістю сво­го часу тут був Михайло Фео­досійович Маляров, який, будучи секретарем райкому компартії України в 1925 році, доклав чимало зусиль для розвитку району. На його честь названа одна з вулиць селища. У нелегкий повоєнний період головою райвиконкому працював Григорій Семенович Чернявський. Опісля цю посаду обіймав Іван Миколайович Красуцький, свідчать архівні дані.

Серед очільників району люди пам’ятають Михайла Рачи­бу, Павла Майсоса, Аркадія Кругляка, Антона Лісниченка. Кожен з них зробив свій внесок у становлення та розвиток рідного краю.

Одна із трьох музейних зал називається «Кімната пам’яті» і присвячена вона героїчним подіям Великої Вітчизняної війни. Савранська земля зростила шістьох Героїв Радянського Союзу: Юхима Березовського, Кирила Бочковича, Івана Поко­тила, Терентія Мороза, Павла Гербенського та Воло­димира Панасюка. Тут їхні портрети та речі, що пов’язані з життям героїв.

Найбільша експозиція при­свячена діяльності парти­зан­ського загону «Буре­вісник». Завідувачка музею Олена Іваш­ківська розповідає, що в кінці 1941­го активісти місцевих сіл об’єднались у підпільну групу, на основі якої згодом створили загін. Він розташувався у глибині Слюсарівського лісу. До речі, до сьогодні тут зберігаються декілька відновлених парти­занських землянок, вста­новлено меморіальну стелу і викарбовано у граніті клятву партизанів.

Минулого року додались ві­домості про зв’язкову Тамару Любецьку. Її онуки передали до музею фото народної месниці та спогади про нелегкий шлях із полону, що проліг від Сева­стополя до рідної Саврані. Тамара Любецька разом зі своєю подругою Раїсою Мар­чук власноруч виготовили пра­пор для партизанського за­гону і вишили напис: «Смерть німецьким окупантам». Після війни червоне знамено сав­ранських месників було пе­ре­дано до Києва в музей Партизанської слави.

Серед легендарних імен на­родних месників – Євген Бла­годир, Андрон Яцунський, Олексій Шелковніков, Іван Ку­харенко. Вони ввійшли у безсмертя разом із усіма учас­никами народної визвольної боротьби. У 1972 році в сели­щі збудований пам’ятник пар­тизанам загону «Буревісник». Щорічно у День партизанської слави до ніг патріотів, що постали в граніті та бронзі, ля­гають живі квіти.