Новий рік почався для соліста Одеської обласної філармонії, заслуженого артиста України Володимира Саксонського з виступу на концерті в межах благодійної культосвітньої акції. Крім фортепіанної музики, звучали вірші Пушкіна та Лермонтова у виконанні майстрині художнього слова Лариси Хонич, вів концерт заслужений працівник культури України Роман Бродавко. Зала була не просто повна – люди стояли.
– Володимире Лазаровичу, дозвольте привітати Вас із таким успішним початком року та подякувати за чудову програму. Ви виконали твори Віктора Косенка, Костянтина Данькевича, Лазаря Саксонського, які не часто можна почути. Це у Вас така тенденція – обирати не найвідоміші твори відомих композиторів, відкривати нові імена?
– Тенденція така – грати тільки хорошу музику, чиєю б вона не була. Я знаю багато такої музики, яка чомусь не звучить, і оскільки вважаю її хорошою, то намагаюся донести до слухача. Ось за таким принципом було складено програму й цього концерту.
– Обираючи конкретні твори, Ви виходите з особистих уподобань чи уявляєте, що хотіли б почути ті, хто прийде на концерт?
– Я виходжу зі свого душевного стану, але повсякчас думаю про те, для кого я це роблю. Розумієте… те, що нам вже протягом тривалого часу показують по телебаченню, не має нічого спільного зі справжньою культурою. Дивитися й слухати це неможливо. Необхідна якась противага, щось хороше: музика, література...
– У Вас, звичайно ж, є свій слухач. Хто він, який його «колективний портрет»?
– Це культурна, у традиційному розумінні, людина, яка не може обійтися без хорошої літератури, охоче користується можливістю подивитися хорошу виставу, послухати хорошу музику – виступ симфонічного оркестру і, наважуся сподіватися, зокрема й концерт Саксонського. І незважаючи на те, що реклами зараз майже немає, на концертах зала відсотків на вісімдесят заповнена. І я дуже вдячний цим людям. Це означає, що я працюю недаремно, роблю корисну справу, всетаки…
– Чи триває Ваше спілкування зі слухачами після концерту?
– Звичайно, люди підходять, телефонують. Не з усіма я знайомий особисто, декотрих знаю лише на ім’я… От і після того концерту глядачі підходили, дякували, а потім цілий день були дзвінки. І це, звичайно, дуже приємно.
– Що для вас успіх? Як Ви визначаєте, вдався концерт чи ні?
– Тільки за тим, як приймають слухачі. Але відверто прохолодного прийому, щиро кажучи, не пригадаю. Я граю таку музику, яка знаходить відгук, – твори Баха, Бетховена, Рахманінова, Чайковського... За роки роботи у філармонії, а це майже 60 років, у мене склався репертуар, який близький і мені, і слухачеві. Мій досвід спілкування з різним слухачем призводить до того, що я вмію добрати програму, яка має бути цікавою.
– Увесь Ваш репертуар за 60 років неможливо перерахувати… Але чи є ще для Вас не здобуті вершини?
– Можу сказати точно, що такі вершини є, бо я не досягнув того стану виконавської майстерності, для якого б уже не було вершин. Ймовірно, їх не було для Рахманінова, Гілельса...
– А що означає «улюблений композитор» для музиканта?
– Улюблений композитор – мабуть, той, якого найбільше розумієш, коли над ним працюєш. Для мене це, наприклад, Рахманінов, Бетховен, Чайковський. Це багато хто з класиків. Складніше полюбити сучасних композиторів, які часто перетворюють музику на забаву.
– Чи задоволені Ви нинішнім форматом своєї виконавської діяльності, а чи хотілося б, щоб вона була в чомусь іншою?
– Звичайно, хотілося б… Зараз, наприклад, майже немає гастрольної діяльності. Коли я почав працювати у філармонії, ми їздили на гастролі по всьому Союзу, аж до Далекого Сходу. І довіра до Одеси було колосальною, скрізь приймали дуже добре, з ентузіазмом, і ми намагалися не осоромитися. Крім того, під час гастролей бачиш свої недоліки. Немає не лише гастролей – останнім часом нас перестали запрошувати навіть до музичних шкіл…
І все ж завершимо нашу розмову на добрій новині. Зараз Володимир Лазарович Саксонський зі своїми колегами готує нову програму – із творів Сергія Рахманінова. Концерт відбудеться у Великій залі філармонії 22 березня. Пролунають фортепіанні та вокальні твори великого російського композитора.
