Глядачи побачили виставу Одеського академічного російського драмтеатру в постановці московського режисера Михайла Чумаченка. На коні театру це вже другий проект режисера Михайла Чумаченка та драматурга Віктора Шендеровича. Першу їхню спільну роботу одеський глядач міг оцінити торік – постановка «Одеса при океані». Цього разу блискучий тандем представив на суд глядача досить незвичайний синтез: вже класична одноактна п’єса радянського драматурга О. Вампілова «20 хвилин з янголом» та одноактна п’єса «Бляхамуха» сучасного драматурга В. Шендеровича (замістивши в оригінальній дилогії «Провінційні анекдоти» одноактну п’єсу «Історія з метранпажем»). Відповідно, вистава в 2х діях.
Отже, акт 1й. «Двадцять хвилин з янголом», О. Вампілов. У цій п’єсі немає білих плям, вона зрозуміла та співзвучна кожному. Що поєднує двох запійних радянських робітників та «янгола»? Він лише відгукнувся на їхнє прохання та запропонував їм сто рублів зовсім – що найжахливіше – безкорисливо, єдино із благих міркувань – от тутто й почалося найцікавіше: то сумне, то смішне. Герої то дивуються, вважаючи його несповна розуму, то зв’язують, щоб допитати як злочинця. Безкорисливість у нас – підозріла та незбагненна, а коли нема чого втрачати, остання сорочка, останній шматок стражденному – будь ласка. Хомутов – він же «янгол» у виконанні С. Полякова – найповніше наблизився до сценічного малюнка, до ремарок автора п’єси, який чітко окреслив персонажа як людину невпевнену, скромну, то раптово замислену, то розгублену. Усе це вдалося втілити Полякову, нарешті, домігшися потрібної барви – тієї самої зворушливості Хомутова. Варто відзначити і непоганий «дует» М. Дроботова у ролі запійного Анчугіна та Д. Жильченка в ролі такого ж Угарова (до речі, його блискуче зіграв заслужений артист України Борис Смирнов). Перед ними стояло дуже складне завдання: грати «похмільних» – що, як відомо, складніше, ніж здається, – і при цьому не загрузнути і не втратити уваги глядача. Хлопці, що називається «зіспівалися» і добре обігравали кожну репліку та мізансцену, викликаючи бурхливий сміх у залі. Акторський ансамбль зазвучав струнко та органічно.
Фінал: усі дійові особи випивають винце, затягують пісню і... завіса. Пісня додає фіналу ліричної нотки: закінченняполіт, незавершеність. Отже – життя триває.
Акт 2й, «Бляхамуха» В. Шендеровича. Вже сучасний офіс мера міста Радичів пана Лева Петровича Лядичева. Сюжетна канва – місто Радичів претендує на звання містабатьківщини вигуку «бляхамуха». Більше того, запропоновано знайти символ «бляхимухи» і задіяти «креатив». «Бляхамуха», здавалося б, звертається то до «Історії з метранпажем» Вампілова, то до гоголівського «Ревізора». Персонажі абсолютно карикатурні: мер Лядичев, який давно начхав на жителів міста Радичів, більше скидався на «нового росіянина» у чудовому виконанні О. Школьника, нувориш, нечистий на руку бізнесмен Сушко, шурин Лядичева у виконанні актора Шкуратовського, нав’язлива бабуся Хронида Іванівна у виконанні заслуженої артистки України Н. Дубровської. Втіленням комічності, абсурду та карикатурності є й образ заввідділу з культури Симакової у виконанні заслуженої артистки України Ірини Надєждіної та Гуллер Полякової. Яскрава роль вимагає яскравого втілення, із чим, на мій погляд, акторки впоралися легко та невимушено. Вони різні. Якщо Симакова у виконанні Ірині Надєждіної комічніша, то Гуллер Полякова створила образ, наближений до сучасної байдужої чиновниці.
До фіналу п’єса досягає найвищої точки і, здається, не розрубати цей хвацько закручений вузол. Але автор «викручується» завдяки традиційному фарсу. Апофеоз: народний артист О. Школьник обличчям у торті та… пісня. Усі герої знову затягують протяжний мотив – власне «уклін Олександру Вампілову».
Яке запитання ставлять глядачеві режисер, автор? Можливо, нічого особливо так і не змінилося. Ми лише примірили нові костюми, вирішили забути найвластивіші нам позитивні риси, звернувшись до інших, можливо, далеких цінностей, залишившись байдужими до ближнього? П’єси явилися найгострішими саме зараз, особливо зараз, пропонуючи глядачеві глянути на дійсність тверезо і, можливо, вигукнути: «Бляхамуха!»
