Вони познайомилися, коли Тарасові Шевченку було 29 років, а Варварі Рєпніній – 35. Про те, як княжна Рєпніна ставилася до автора збірки «Кобзар», свідчить її автобіографічна повість.
У творі є епізод, де дійові особи сперечаються про те, чи може дівчина із заможної й шляхетної родини вийти заміж за юнака, усі статки якого складають «геній, доброта, висока душа й поезія». Варвара відверто виклала історію свого кохання до недавнього кріпака, кохання, яке вона ретельно приховувала від усіх.
Тарас Шевченко не відповів їй взаємністю, хоча ставився до княжни і до усієї родини Рєпніних з глибокою симпатією й щирою повагою. Рідний брат господаря маєтку в Яготині (Київщина), один із керівників Південного товариства декабристів, Сергій Григорович Волконський, був засуджений і засланий у Сибір на «вічні часи». Під враженням почутого в Яготині Тарас Шевченко пише поему «Тризна» російською мовою і присвячує її племінниці декабриста – Варварі Миколаївні Рєпніній.
Подорожуючи покріпаченою Україною, визволений раб намислив здобути волю рідним братам і сестрам. Поміщик запросив за них 2000 рублів. Де взяти такі гроші? Тарас Шевченко захопився ідеєю систематично видавати (по дванадцять випусків на рік) серію гравюр під загальною назвою «Живописная Украина». Митець мріяв зібрати гроші за реалізацію серії. Варвара Рєпніна взялася усіляко допомагати.
У листі від 17 травня 1844 року з Одеси вона заохочує коханого до роботи: «щоб перо дарма не лежало».
Було оголошено попередню передплату.
Наприкінці серпня 1844 року у газеті «Северная пчела» було вміщено докладне повідомлення про видання художником Т. Шевченком «Живописной Украины» з переліком сюжетів, назв перших чотирьох офортів, крамниць, де буде продаватися видання.
У листі до Шевченка з Одеси В. Рєпніна просить надіслати їй програму «Живописной Украины» для організації розповсюдження.
25 вересня В. Рєпніна повідомляє про заходи щодо поширення у Полтаві, Одесі, Києві, Харкові. Докоряє, що досі не одержала квитків з цією метою і просить Шевченка прискорити справу.
8 листопада 1844 року. Порада Шевченкові удосконалювати майстерність, просить надіслати більше квитків для розповсюдження.
20 грудня 1844 року. Одеська адресатка повідомляє, що зібрала близько 600 руб, просить ще 100 примірників.
На клопотання Рєпніних міністр народної освіти на початку 1847 року призначив випускника Петербурзької академії вчителем малювання у Київському університеті.
24 жовтня 1847 року. З листа від Тараса Шевченка княжна дізналася про арешт і заслання. Автор повідомляє про тяжкі заборони, просить надіслати йому на зазначену адресу для передачі «Выбранные места из переписки с друзьями» М. Гоголя та «Чтения Московского археологического общества».
А ось докладніше:
«30 мая мне прочитали конфирмацию, и я был уже не учитель Киевского университета, а рядовой солдат Оренбургского линейного гарнизона!
О, как неверны наши блага!
Как мы подвержены судьбе!
И теперь прозябаю в Киргизской степи, в бедной Орской крепости. Вы непременно рассмеялись бы, если бы увидели теперь меня. Вообразите себе самого неуклюжего гарнизонного солдата, растрепанного, небритого, с чудовищными усами, и это буду я. Смешно, а слезы катятся. И при всем этом горе мне строжайше запрещено рисовать что бы то ни было и писать (кроме писем), а здесь так много нового, киргизы так живописны, так оригинальны и наивны, сами просятся под карандаш, и я одуреваю, когда смотрю на них… Иногда степь оживляется бухарскими на верблюдах караванами, как волны моря, зыблющими вдали».
Шевченко пише Рєпніній, як втішив її лист, як це йому нагадало Україну і принесло полегкість, описує тяжкі умови життя на засланні, просить писати і надсилати книжки. Сповіщає про можливий похід до берегів Аральського моря, про поганий стан здоров’я, зокрема про погіршення зору.
14 листопада 1849 р. У листі до В. Рєпніної повідомляє про своє життя під час перебування в експедиції, просить зустрітися в Одесі з О. Бутаковим, який має розповісти їй про нього все. Посилає автопортрет (оригінал не розшукано).
Загалом збереглося 8 листів Тараса Шевченка і 16 Варвари Рєпніної. Княжна, далека родичка начальника ІІІ відділу графа Орлова, ще 18 лютого 1848 року звернулася до грізного шефа жандармів з приватним листом, у якому «со сложенными на груди руками» благала його, як «человека, облеченного большою властью», домогтися для Шевченка дозволу малювати, полегшити його долю.
У 1850 році Орлов заборонив Рєпніній листуватися із засланцем, щоб Варвара Миколаївна перестала бути заступницею Шевченка і не втручалася у справи Малоросії.
Та усе одно Тарас Шевченко цінував княжну як свого вірного друга.
