Таки Мойша народився скрипалем
Циля рознесла по всій Молдаванці, що скоро в неї народиться онук. Уже й з ім’ям визначилися – Мойша. З кожним стрічним радилася, яку краще скрипку купити немовляті.
– Навіщо скрипка? Купи набір пелюшок, – радила сусідка по комуні Сара.
– Ой, Саро, ти нічого не знаєш! Мій Мойша буде великим скрипалем!
– О зохен вей, краще хай стане дантистом!.. Що на скрипці заробиш? Мій внучатий племінник на зубах побудував собі в Люстдорфі таку дачу, Цилю, що трьом скрипалям забракне грошей!
– Саарочко, що ти знаєш, мені наснилося, що мій Мойша гратиме у Московській філармонії, а всі мої сни збуваються...
Цікава та всюдисуща Муся Ісаківна, що день і ніч сиділа на балконі свого третього поверху, всіх повчала. Вона й тут не витримала. Її голос, як єрихонська труба, пролунав із балкона:
– Цилечко, слухайте сюди, навіщо вам скрипка?! Купіть дитині тромбон! Він розвиватиме йому легені й розширить діафрагму... Тільки тромбон, і не інакше!..
Бабуся Циля, яка завжди скептично ставилася до порад сусідки, відрубала:
– Ой, Мусю, закрийте рота, хто вас питає? Тромбон чи скрипка, тільки я буду вирішувати!.. Що користі, що у вас четверо онуків! І жоден із них не знає нот.
– Дай моїм онукам спокій! Твій нехай спочатку народиться.
З іншого кінця двору дідусь Арон вирішив привести дам до консенсусу:
– Цилю, послухай мене, старого єврея, купи і скрипку, і тромбон! А там наш Мойша сам вирішить... І взагалі, що ви втручаєтеся в особисте життя дитини! Може, він захоче піаніно?
– Ні, – тупнувши ногою, крикнула на весь двір Циля. – Тільки скрипка!
Таки так, Мойшу не встигли ще привезти додому, як бабуся у дерев'яне ліжечко на накрохмалену постіль поклала маленьку скрипку, яку купила в борг у свого колишнього кавалера, невдалого музиканта. Сподіваючись, щоправда, що він про борг забуде. Забуде, коли побачить маленьке, пухленьке, із блакитними оченятами маля, схоже на його кохану в дитинстві.
Відтоді Циля, хоча їй далеко за шістдесят, мало змінилася. Усе ті ж криві ноги, пухкі стегна та кучеряве руде волосся, яким вона завжди пишалася. Хіба що груди стали більші розмірів на чотири. Але це не заважало їй вважати себе найпривабливішою в рідному одеському дворі.
Розказують, коли Циля на черговий ювілей пошила собі сарафан, пройшлася двором і запитала в усіх, хто спостерігав із балконів: «Ну як сарафанчик?», – одні з увічливості кивали головою, інші великим пальцем руки показували – «О!» А вона пишаючись задирала голову, поклавши на стегна руки та походжаючи по запиленому дворі, як модель по подіуму.
Але Муся Ісаківна все зіпсувала:
– Ви, Цилю, або вище шийтеся, або нижче мийтеся!
Увесь двір дружно розреготався, а Циля Соломонівна, почервонівши, пішла геть до своєї квартири, підслуховуючи, як сусідки теревенили щодо її сарафана.
«Ну гаразд, – подумала вона, – ця пришелепкувата Муся ще буде мені псувати настрій! Все одно я гарніша за неї».
Виставилася всією своєю статурою у вікно й гукнула, спираючись на пишні груди:
– Жила ти коняча, Мусю! Подивися на себе, курча зачухане!
І враз зачинила вікно, тим самим залишивши останнє слово за собою...
...Малюк почав уже ходити по дворі. Він іще слів не вимовляв, а бабуся йому під пахву підкладала маленьку скрипку. Хлопчик так до неї звик, що навіть на горщик без «подружки» не сідав. У п'ятирічному віці Мойша видобував зі скрипки свої перші музичні спроби. Двір ставився до цього якось без особливого захвату, а з роками сусіди стали дратуватися. Ще б пак! Від шостої ранку й до пізнього вечора під акомпанемент Мойшиної музики вони збиралися на роботу й чекали закінчення його занять, щоб нарешті ввечері заснути. Усі звикли: якщо Мойша почав грати, отже вже шоста ранку. Так тривало чимало років...
Якось Муся Ісаківна, не витримавши, гукнула з балкона:
– Мойшо, май совість! Дай послухати по радіо справжню музику!
На що розсерджена бабусязахисниця різко відповіла:
– Мусичко! Почекайте ще рочків зо два, він виїде до Москви, у консерваторію, і ви від нього відчепитеся.
– Еге, то ще ж треба до цього мені дожити! Поки він вивчиться на скрипаля, на єврейському цвинтарі й місця для мене не буде!
– Нічого... Міська дума знайде друге.
– Заспокоїла!
– Давайдавай, Мойшо, грай Давида Ойстраха!
Він слухняно переходив від одного скрипкового репертуару до іншого, щоб порадувати любиму бабусю. А вона сиділа у старому допотопному кріслі, склавши руки на круглому як барабан животі, і слухала виконання свого улюбленця. «Далеееко Давиду до Мойші!» – подумки захоплювалася.
Коли скрипаль, тонкий як берізка та блідий як стіна, закінчив із відзнакою музичну школу, Циля вийшла на середину двору та радо всім повідомила:
– І що ви знаєте, наш Мойша з відзнакою закінчив Столярського і одержав направлення, як найкращий скрипаль Одеси, аж до Московської консерваторії...
Увесь двір тішився від щастя, що нарешті можна буде спокійно перемовлятися, не напружуючи голосу. А Циля Соломонівна сприймала захват сусідів як гордість за Мойшу.
– І коли Мойшенько нарешті виїде до Москви? – розпитувала Муся Ісаківна.
– У неділю, у неділю, потерпи вже! І за що ти так його, Мусю, ненавидиш?
– Ай, Цилю, ти вічно до мене скіпаєшся! Якщо я тебе не люблю, причім тут дитина?!
– І коли він повернеться до нашого двору? – зацікавлено запитав дідусь Арон.
– Через рік, на літні канікули, – зітхаючи, відповіла Циля Соломонівна.
– А ти не збираєшся з дитиною виїхати? Не уявляю, як цей тихий хлопчик буде жити в тому божевільному місті. Тим більше що там стало мало євреїв, – поцікавилася Муся Ісаківна.
– Мусинькопупсинько, потішу тебе, я їду разом із ним. Нам дали кімнату в гуртожитку. Тепер розумієш, який він талант!
– Мусю, шукайте вже зараз, із ким ви по десять разів на день сваритиметеся! – хтось вигукнув із останнього поверху.
– А ми із Цилею будемо по телефону спілкуватися...
– Грошей у тебе забракне. У тебе ж рот цілодобово не закривається... Якщо Мойша грав по чотирнадцять годин, то ти обурювалася всі двадцять чотири, не даючи двору відпочити, – вклинився в розмову глухуватий Сьома.
– Ти хочеш сказати, що і я мушу виїхати до Москви?
– А шо я вам поганого зробила, Сьомчику? – обурилася Циля.
– Добре, потерпимо тебе до смерті, Мусю, – жартома вирік Арон.
– Не дочекаєтеся, Арончику! Я вам на вінок уже дааавно зібрала! – захищалася Муся.
...У залі Одеської філармонії не вщухали оплески. Випускник Московської консерваторії Михайло Фількенштейн своєю віртуозною грою на скрипці заворожив публіку. Але більше за всіх, до болю в долонях, аплодували його милі сусіди за старим одеським двориком.
Бабуся Циля, що ледве помістилася в кріслі, тримала величезний букет троянд, і на нього капали сльози радості. А Муся Ісаківна, яка сиділа поруч із нею, під час овацій вертілася в кріслі як дзиґа, всім розповідаючи, що цей юнак став музикантом завдяки її порадам і що вона ще до народження Мойші пропонувала купити йому скрипку, передбачаючи його талант. Згорблений, дуже постарілий Арон, смикав за рукав геть уже оглухлого Сьому:
– Ти чув, чув, як наш Мойша грає?
Глухий Сьома голосно говорив глядачам попереду себе:
– Прееекрасно! Прееекрасно! Ви не знаєте, ви нічого не знаєте: це мій сусід так чудово грає!
У відповідь на бурхливі оплески публіки вдячний скрипаль віддавав поклони. А його колишні сусіди з Молдаванки сприймали їх як подяку їм за багаторічне терпіння...
Іван НЄНОВ
«Гармонія»
Молодят поздоровляє
Голова громади,
На майбутнє наставляє
І дає поради:
«Щоб були і мир, і спокій
У вашій оселі,
І гармонія щоб була
Між вами в постелі».
Через тиждень молодого
Знову зустрічає.
«Як поради, виконуєш?» –
Одразу ж питає.
Той низенько уклонився
Голові, та й мовив:
«Однієї не виконав
Вашої умови:
Аби були мир і спокій
У нашій оселі,
Довелося викинути
Гармошку з постелі».
Василь ФЕДОРОВ, м. Котовськ
Універсальне мастило
Чого вже не придума
вчений люд!
З води – пальне,
чи то з собаки – мило.
А це – в наш час,
останній їх «етюд» –
Екологічно чистеє мастило».
Але скажу вам, друзі,
тетатет –
Воно – старіше,
навіть і за мило,
І зветься дуже просто
воно – МЕД,
Але яка є в нім магічна сила!
Мед – все: автол,
«тосол» та «шрус»,
Його навіть у картер
можна лити…
Я, люди, вам сказати
не берусь,
Чого не можна
медом помастити.
Он, в Гнатової доньки,
хтось казав,
Не все гаразд було у інституті.
– Мазни медком,
– йому я підказав.
Той і «мазнув»
Тепер все тутіпруті.
В доньки Кузьменчихи
пологи почалися.
Заметушилась бідная родина.
Але як тільки бідона
з медом
до лікарні дотягли,
«Мазнули» –
і на світ з’явилася дитина.
Завжди комусь чогось
не достає:
Для воза – сала,
для вірьовок – мила,
А мед завжди: як був,
так він і є –
«Універсальнеє мастило»!
Василь БЄЛІК, с. Малодолинське Іллічівської міської ради
Байки
Допитливе Ведмежатко
Жило у лісі Ведмежатко,
Щодня запитувало в татка:
– Чи не забув ти, що повинен
Принести меду і малини?!
Батькам обом, щоб не забули:
– Ви вчора й позавчора чули –
Велосипед є в Левенятка!
Що ж, починати все з початку?
А я! І старший, і сильніший,
Однак за всіх дітей бідніший.
Про вчительку також згадало,
Що знань потрібних в неї мало.
І де місця малини? Де!?
Вже літо скоро відійде.
А Зайчикам: – Товариші!
Робити щось, то від душі!
Морквин зі п’ять я б ваших з’їв,
Коли учора зголоднів!
А Лису й Вовчику: – Дядьки!
Вам щось давно вже не з руки
Вівцю похреснику принести.
Чи всі вже поробились чесні?!
Один похресник, а не п’ять.
Ведмеді м'ясо теж їдять.
***
Все тільки «Де?», «Коли?», «Чому?»
Чом не залишили йому?!
Таке ж манюнє вередливе,
Завжди допитливе було…
Хоч тридцять рочків вже жило!
Суперечка
(За народними мотивами)
Чоловікові дружина
зранку докоряла:
– Уродило гречки
зараз надто мало!
– Бачиш ти не далі носа!
То не гречка, жінко, – просо!
– Що це я – очей не маю,
Проса вже не відрізняю.
Стань ось ближче на межу –
Гарна гречка, – я кажу.
– Розум весь твій вийшов в косу,
Якщо в гречці бачиш просо.
Чоловік стогнав, журився…
Він благав, за правду бився.
Допекла та суперечка:
– Та нехай вже буде гречка.
***
Жінка вже не зирка косо,
Хоч росло звичайне просо.
Розумне Мишеня І Кіт-боягуз
Бігло біле Мишеня
Через поле, навмання.
Бо від гурту відділилось…
І невдовзі – загубилось.
Тут як тут Котище Бім:
– Я тебе, напевне, з’їм!
Пообідаю гарненько…
Але ти чомусь біленьке?
Мишенятко тут згадало,
Що Коти ще більш, ніж сало,
Мишеняток полюбляють…
– Ну то я його злякаю!
Тут воно навшпиньки стало
І цікаву річ сказало:
– А я є радіоактивне
І тому таке активне!
Радіація, як є:
Світло всюди роздає.
Берегти вам треба сили –
Ви б поганого не їли…
Неїстівне, певно, я.
Біла в мене вся сім’я.
Кіт: навіщо мені жарти,
Може, їсти і не варто?!
Щоб у кишках не палало,
Краще я поцуплю сало!
***
Розум в себе х
