Поміщицька садиба – основна декорація на сцені (художникпостановник Григорій Фаєр) – одразу ж налаштовує на споглядання панських інтриг: розмірених, витончених, звабливих. У цьому сенсі п’єса «Забаганка» є яскравим прикладом драматургії 7080х років ХІХ століття, коли лихварство вже показало свої капіталістичні ікла, а здрібнілому дворянству нічого не залишалося, як покірно приймати непривітний новий час. П’єсу «Забаганка», твір драматургапочатківця П.М. Невежина, згодом значно відкоригований О.М. Островським, складно назвати шедевром. Але всетаки вона насичена яскравими характерами та гострими ситуаціями. Крім того, багато обіцяв і цікавущий тандем, що здійснив цю постановку: художній керівник – народний артист Росії Леонід Хейфец і його учень Олексій Литвин. «Забаганка» – їхня третя спільна постановка в Одеському російському театрі.
Сюжетна канва проста – Серафима Давидівна Саритова (заслужена артистка України Юлія Скарга), вдовапоміщиця бальзаківського віку, закохується в молодого управляючого її маєтком, вітрогона й марнотрата Степана Баркалова (Михайло Ігнатов). Забаганка, примха, панське самодурство Саритової штовхає її до потурання власним пристрастям, навіть всупереч майбутньому добробутові її сестер і хрещениць Ольги та Насті. Родичі вирішують вберегти Серафиму Давидівну від неминучої моральної та фінансової прірви… за допомогою нових інтриг: адже виявилося, що позбутися Баркалова аж ніяк не просто.
Юлія Скарга втілює складний образ Саритової: внутрішні суперечності змушують її страждати, метатися то до сестер, то знову до Баркалова. І тут акторка досягає потрібної напруги. Практично вся її роль «на нерві», мовби пружина, що помалу стискається під вагою внутрішніх борінь і осьось відпружить із загрозливою, фатальною силою.
Певний дисонанс викликає роль Баркалова у виконанні Михайла Ігнатова, який козиряє досить дивною брутальцею аля мачо. Дивність ця полягає в тому, що такі коники або, ліпше сказати, таке поводження навряд чи були відомі управляючим того часу. Такий Ігнатов переконливий у контексті сучасності, але ніяк не 80х років ХІХ століття. Можна припустити, що це не прорахунок, а задум режисера або актора: ось, мовляв, герой нашого часу. Але в такому разі доречно було б «осучаснити» всю постановку.
Власне комедію до постановки привнесли народний артист Олег Школьник і заслужена артистка Наталя Дубровська. Рішучість Парасковії Антонівни, поміщиці старих звичаїв і строгих правил, прекрасно втілена Н. Дубровською, а О. Школьник у ролі її чоловіка ексцентричного поміщика Бондирева викликав сміх у залі самою тільки своєю появою на сцені. Харизматичним і яскравим видався багатий молодик, сусід Саритової Лізгунов у виконанні Сергія Юркова. Гідно грали й молоді актори Олена Ященко (в ролі Ольги) та Ольга Салтикова (у ролі Насті). Відзначу також Митрофана у виконанні Миколи Шкуратовського. Певен, працюючи серед такої плеяди маститих колег, молоді артисти гратимуть іще самовідданіше.
Можна говорити багато про актуальність постановки й навіть забачити соціальний підтекст: суперечності старого та нового ладу, колишній розмірений феодалізм із поняттям про честь, гідність і новий час, де основним мірилом відносин є гроші. Але перший план опановує власне забаганка: «Декорації змінюються, та пристрасті людські ті самі». Островський, крім усього, взагалі був відомим дослідником усепоглинаючої, згубної сили пристрастей. «Це не кохання, це забаганка!» – випалює Баркалов у кульмінації дійства: не кохання, але забаганка, безґлуздя, не почуття, але пристрасть, «страстинки», що не варті шеляга.
Протягом усієї вистави Саритова, здавалося б, іде до трагічного підсумку, але все кінчається раптовим «хепіендом» (це, очевидно, вже Невежин): Баркалова переманює Параска Антонівна, щоб віднадити парубка від сестри. Саритова замирюється із сестрами. А статичний фінал постановки повідомляє глядачеві, що вдовапоміщиця усвідомила всю порожнечу цього кохання, цієї забаганки, що замалим не зруйнувала цілого її життя та майбуття її близьких. Досить гуманно. Проте далі на кожного поміщика прийде «свій Баркалов» і «свій Лопахін» – нові хазяї життя, які неодмінно здобудуть перемогу.
