Відповідь на запитання «що дав тобі комсомол?», декана факультету транспортних технологій та економіки водного транспорту Ізмаїльського інституту водного транспорту, доктора філософії та психологічних наук Людмили Іванівни Котляр була такою: «Бажання зробити світ кращим».
Щиро кажучи, багато спогадів викликає книжка Матвія Юхимовича Деревенчі «Молодість моя – комсомол», Одеса, видавництво «Пальміра», 2011 рік.
Матвій Юхимович – дуже цікава людина, всебічно обдарована, пише вірші, прозу, нариси. Народився він у багатодітній селянській родині, змалечку звичний до тяжкої праці у полі. Його батьківщина – село Широке БілгородДністровського району. Після закінчення педучилища служив у Збройних Силах, працював першим секретарем райкому комсомолу у Тузлах, Татарбунарах, головою комітету народного контролю Кілійського району. А ще очолював сільськогосподарські підприємства в районах області, захистив дисертацію, здобув учений ступінь кандидата економічних наук. Сьогодні М.Ю. Деревенча, – сповнений сил та творчої енергії, автор понад 60 наукових праць, його трудовий стаж – понад 60 років.
Матвій Юхимович щиро розповідає про свої взаємини з керівниками на різних рівнях. Без прикрас.
Ось, наприклад, такий епізод. «З військовим комісаром у мене були розбіжності щодо членства в комсомолі призовної молоді. Комісар намагався, щоб призовники всі були комсомольцями, незалежно від їхніх моральнополітичних, естетичних чи побутових принципів. Мої твердження про те, що призовники є різними, що ми не будемо списком їх приймати до комсомолу, викликали у нього обурення, він завжди стверджував
– Призвемо до війська, там його виправлять, спрямують на шлях істини».
Для нинішньої молоді цікава, на мій погляд, розповідь, чим займалися комсомольці БілгородДністровського району у післявоєнний час. Виявляється, серед найважливіших доручень була участь студентів педучилища у ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Це завдання було поставлене на рівні держави. Адже уся Бессарабія значний період часу була окупована боярською Румунією. У ті роки лише незначна частина населення була спроможна здобути освіту.
Типовим явищем радянського часу були комсомольціагітатори, члени виборчих комісій і навіть керівники тих комісій. І вся ця робота – на громадських засадах. Правда, за активну участь нагороджували грамотами, оголошували подяки. Громадська робота враховувалася при підбитті підсумків соціалістичного змагання.
Так було і в пізніші часи. Пам’ятаю і я свою агітаційну роботу за блок комуністів та позапартійних передовиків під час виборів. Навіть премії одержував.
У книжці Матвія Деревенчі багато розповідей про конкретних людей. Деякі з них ще й досі працюють, мають по 4060 років стажу. От, наприклад, Клавдія Матвіївна Шикіна – нинішня керівниця громадської організації «Асоціація жінок Суворовського району».
Працювала вона після сільгосптехнікуму агрономом, потім – інструктором Одеського приміського райкому комсомолу, згодом – другим, а далі – першим секретарем райкому. 20 років – в Одеській міській раді.
Клавдія Матвіївна виховала двох синів. Онук викладає в економічному університеті.
К. Шикіна нагороджена орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, вона перемагала у конкурсі газети «Вечерняя Одесса» «Люди справи», двічі перемагала у конкурсі «Жінка року», їй вручав Почесну відзнаку голова Одеської обласної державної адміністрації, керівник обласної ради, міський голова.
Ось вона, одна з багатьох громадянок незалежної України, яких виховав комсомол.
Книжка цікава і для широкого загалу, і для тих, хто збирається керувати людьми. Прочитавши її, можна зробити висновок, що комсомол був потужною організованою силою. Шкода, що у наш час жодна політична сила не має такої потужної молодіжної організації, якій би до снаги були державотворчі завдання.
