Здавна в українців існує традиція при в’їзді в кожен населений пункт і виїзді з нього ставити придорожні хрести. І подорожанин має зупинитися, перехреститися та прочитати святу молитву. Місце це – не тільки символ православної віри, духовності, а й оберіг. Адже молитва, як і сам освячений хрест із іконкою, боронить православний люд від усього лихого.
Сьогодні, мандруючи нашим районом, уважний спостерігач також може побачити на межі між селами порізному оздоблені хрести. Як, наприклад, між Осичками та Концебою. За розповідями старожилів, дерев’яний хрест зі святою іконкою, обрамленою рушником, поставлено та освячено близько сімдесяти років тому (знімати рушник можна лише якщо він геть понівечений негодою; тоді пов’язують новий). Біля хреста тоді було посаджено молоденьку струнку акацію. Нині її стовбур важко обійняти декільком, а розлоге гілля сягнуло високо вгору. Роки пішли їй на користь, а от хрест руйнувався. Неодноразово лагодив його житель Осичок Михайло Витяганець. Та це вирішувало проблему лише на певний час.
І ось жителька Осичок підприємець Лідія Ткачук, їздивши до Почаєва та бачивши, як гарно в тім краї оздоблені такі місця (в деяких поселеннях іще й збудовано каплички, де кожен може помолитися і поставити свічечку), загорілася бажанням встановити на межі між Осичками та Концебою новий придорожній хрест і гарно облаштувати це місце. Її ініціативу підтримали настоятель місцевої церкви отець Михайло та жителі села. Православні подавали допомогу хто грішми, хто словом, хто ділом. В роботі взяли участь подружжя Михайла і Галини Витяганців, Володимир Паламарчук, Михайло Скакун, Юрій Жирун, Неля Оніщенко, та й інші сільчани. Встановлювали хрест, огорожу, фарбували, оздоблювали, прикрашали. Але, звісно, основна турбота лягла на плечі Лідії Ткачук.
Освятити вирішили на другий день зелених свят. І ось у Духів день на межі між Осичками та Концебою зібралося чимало люду. Освячення здійснили настоятель Преображенського храму отець Михайло, настоятель храму Івана Богослова в Байбузівці отець Владислав і настоятель СвятоУспенського храму в Концебі отець В’ячеслав.
Робилося це не тільки з думкою про сьогодення, а й заради майбутніх поколінь.
