160 років тому залишив цей грішний світ Микола Васильович Гоголь. Одеські сторінки автора «Мертвих душ» дивовижно переплелися з життям і творчістю Тараса Шевченка.
16 квітня 1848 року в Одеському порту кинув якір пароплав «Херсонес». Пасажири зійшли на безлюдний причал і попрямували до похмурого приміщення карантину. В Одесі лютувала чума. Наступного дня в газеті «Одесский вестник» було надруковано сенсаційне повідомлення: з Італії повернувся Микола Васильович Гоголь.
Численні шанувальники марно намагалися зустрітися з письменником. Двері карантину для сторонніх були зачинені. Виняток було зроблено для редактора «Одесского вестника» О.Г. Тройницького та Льва Пушкіна, брата загиблого поета.
Зустріч відбулася за двома рядами ґрат.
У цей час Тарас Шевченко відбував заслання в Орську. 20 квітня Федір Лазаревський – чиновник Оренбурзької прикордонної комісії, – пересилає поетові листа від Варвари Рєпніної з Одеси і повідомляє, що скоро він одержить твори Миколи Гоголя і Михайла Лермонтова.
30 квітня Микола Гоголь зміг ступити на одеський берег. Його нетерпляче чекали у Південній Пальмірі, на вулиці Надеждинській, 15. Миколу Васильовича гостинно привітала графиня Толстая.
6 червня письменник залишив місто, запевнивши друзів, що за найменшої нагоди приїде сюди надовше.
Слова свого письменник дотримав. 24 жовтня 1850 року письменник прибув підлікуватися. Зупинився в будинку свого родича, відставного генерала А.А. Трощинського. На тій же Надеждинській. Номер будинку 11.
В Одесі Микола Гоголь напружено працював над другим томом «Мертвих душ» а увечері зустрічався з друзями, акторами театру. Часто відвідував петербурзький гість Варвару Рєпніну, заступницю засланого Тараса Шевченка. Вона читала йому листи нескореного митця.
Тут слід сказати, що сучасники майже не залишили спогадів про ставлення Миколи Гоголя до Тараса Шевченка. Суперечливими є спогади Г. Данилевського. Спочатку він стверджував, що Гоголь був зачарований поетичними піснями «Кобзаря».
У пізніших спогадах Данилевський подав уже інші, критичні, висловлювання Миколи Гоголя про Т. Шевченка, і тут же цитував висловлювання автора «Тараса Бульби», що доля земляка «варта усілякого співчуття і жалю».
Одного разу Варвара Рєпніна дістала листа від першого січня 1850 року. Автор просив поклопотатися через Василя Андрійовича Жуковського або Миколу Васильовича Гоголя про дозвіл на малювання. Слова з іншого листа дуже зворушили автора «Мертвих душ»: «Самый возвышенный поэт должен благоговеть перед ним, как перед человеколюбцем». І тоді він зронив загадкову фразу для читачів ХХІ століття:
«Я знаю і люблю Шевченка як земляка і талановитого художника; мені пощастило й самому де в чому допомогти у першому влаштуванні його долі».
Якою була ця допомога? Колись, у 80ті роки минулого століття, це спробував з’ясувати київський письменник Мечислав Гаско. Він доводив, що саме Гоголь, у якого була звичка блукати нічною столицею, зустрів учня майстра Ширяєва у Літньому саду, що саме він помітив незвичайні здібності кріпосного юнака, познайомив його з Євгеном Гребінкою. А той уже, маючи широке коло знайомств, спрямовував юнака на вірний шлях.
Ще на волі, 30 грудня 1844 року, Тарас Шевченко написав вірш «Гоголю». Автограф цього вірша було знайдено в альбомі «Три літа». Заголовок вірша був дописаний олівцем. Перебуваючи у Ніжині 1846 року, поет вписав перші чотири рядки вірша в альбом перекладача «Кобзаря» Миколи Гербеля:
За думою дума
роєм вилітає;
Одна давить серце,
друга роздирає,
А третяя тихо,
тихесенько плаче
У самому серці, може,
й Бог не бачить.
Далі поет звертається до Миколи Васильовича зі словами «великий мій друже», «брате».
І хто ж тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли – похилились
В кайданах… байдуже…
Ти смієшся, а я плачу…
Уперше цей вірш побачив світ аж 1859 року у книжці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» під назвою «Думка».
Упродовж усього життя Тарас Шевченко цікавився творчістю Миколи Гоголя.
