«О, Боже, якою дивною є моя доля! Невже я існую?»

М. ПРУСТ

У сучасне мистецтво Одеси Андрій Коваленко увійшов, що називається, у широко відчинені двері – яскраво і впевнено.

До нинішньої виставки Андрія Коваленка Одеський художній музей підготував ґрунтовний каталог, який переконує у тому, що у рідному місті прискіпливо слідкують за творчою еволюцією перспективного художника.

В новій експозиції представлено сімдесят нових полотен митця, створених за останні чотири роки. Влучною є назва виставки – «Екзистенції», що підкреслює саме ірраціональну природу творчості живописця: об’єкт зображення опановується інтуїтивно, а твір несе відбиток неповторної психоемоційної природи художника. Полотна створюються без підготовчого рисунку, відразу пензлем, упускаючи деталізацію. Живопис переважно рельєфний і такий, що зберігає сліди самого процесу. Хоча останнім часом Андрій усе частіше віддає перевагу тонкому письму з використанням графічних засобів. Поряд з контрастними, інтенсивними у кольорі, декоративними речами з’являються роботи світлоносні, досить мінорні за настроєм («Свято», «Моє улюблене місто»), писані з натури.

Мистецтво А. Коваленка значною мірою детерміноване місцевими традиціями – одеським авангардом, особливо другою хвилею, що є свого роду симбіозом раннього одеського авангарду з традиціями пленерного живопису так званої південної школи. У свою чергу, воно спиралося на традиції західноєвропейського авангардного мистецтва початку ХХ ст. – постімпресіонізму, фовізму та експресіонізму. Саме експресіоністи відкрили принадність середньовічного мистецтва та примітиву. Помітний вплив на творчість Андрія справила така культова особа як Ван­Гог.

Ще один чинник – українська міфологія, народне мистецтво, яке, на мою думку, не так вплинуло на стилістику, як на самий дух його мистецтва. Адже звернення до примітиву не є рисою винятково українською, хоча «Берегині» Андрія Коваленка викликають асоціації з нашими ляльками­мотанками та писанкарством (як і використання продряпування).

Переважаючим у творчості Андрія Коваленка усе ж є пейзаж з його етюдним підходом, акцентом на внутрішньому стані. У ньому загострена увага на швидкоплинності та змінності буття. Більшість подібних робіт написано в рідній Одесі, а також під час пленерів у Карпатах, на Поділлі чи Полтавщині, Києві та Львові. Об’єкти на картинах художника, як у міфології чи казках, набувають нових властивостей. Вони олюднені. Коваленко знайшов свою міру умовності у живописі, яка доведена до граничного лаконізму і така, що відповідає природі його обдарування та темпераменту.