(Закінчення. Початок на 1й стор.)
Антоніна Бондарева:
– Миколо Володимировичу, можна поцікавитися: навіщо Ви щомісяця збираєте власкорів? Що вам дають зустрічі з журналістами?
– Я одержую потужний заряд енергії, бо ми з вами говоримо однією мовою. Знаєте, зараз, перед виборами, з’явилося більше дивних речей. Один відвідувач, наприклад, запропонував на слониху надягти агітаційний жилет і в такому вигляді водити її по зоопарку. От ви смієтеся, а коли таких стає більше, мені не до сміху. Особливо тяжкі для мене дні – дні прийому громадян, коли люди приходять і виливають своє горе, свої проблеми. Учора після прийому я довго не міг заснути…
Таїсія Баранова:
– А Ви знаходите час, щоб займатися наукою?
– Так, зараз з істориком і журналістом Андрієм Ганжею ми готуємо до випуску книжку «Буджацький прорив» або «Буджацький нарив». Я переконаний, що на прикладах наймитів і наймичок покоління не піднімеш, виховувати потрібно тільки на прикладах героїзму. А у нашому краї таких прикладів – на кожному кроці! У книжці також йдеться про спроби румунської експансії: як би дехто це не спростовував, вони були і є. І наше велике досягнення – повернення до Болграду військових підрозділів.
Також у книжці порушуємо проблеми рибного промислу. Це гостра і страшна тема: кількість тіньових грошей у рибодобуванні, мабуть, поступається тільки наркообігу. Від квітня по червень під час нересту забороняється ловитва, але покажіть мені бодай один ринок, де в цей період не торгують свіжою рибою… У нас в області зареєстровано 391 ставок, таких, що реально діють, – майже 140, і вже на 22 укладено договори оренди. Ми далі працюватимемо у цьому напрямі, щоб узаконити рибодобування.
Любов Кузьменко:
– У Балті відкривається фізкультурноспортивний центр для інвалідів, і потрібна Ваша, Миколо Володимировичу, допомога. Поперше, у питанні визначення форми власності…
– Цим уже займається мій перший заступник Микола Тіндюк.
– А ще центру потрібен комп'ютер.
– Добре. Наступного разу, коли приїдете на зустріч, я через Вас передам центрові інвалідів ноутбук.
– Я можу затриматися і взяти його вже завтра...
– На жаль, завтра ніяк – у сина весілля. Молодший одружується, йому 24 роки.
– Вітаємо!
– Що цікаво, зі своєю нареченою він познайомився ще в дитячому садку, коли їм було по три роки. Потім разом навчалися у школі. Отже, через кілька років після весілля будуть відзначатимуть «срібний ювілей» знайомства. А ноутбук для центру інвалідів у Балті я передам вже при наступній зустрічі, через місяць.
