– Мені до вподоби вишиванка. Одяг–нувши її, почуваєшся зовсім не так, як у звичній сукні, – поділилась своїми враженнями Світлана Бойко.

Вона – одна із активних учасниць масових заходів, які провадить районна бібліотека для дорослих. І не випадково ті, хто веде ці заходи, найчастіше виступають перед аудиторією в національних українських костюмах.

– Ще з дитинства сприй–маю вишиванку не просто як сорочку, а – як оберіг. Вважаю, що шанувати свій національний одяг слід як символ приналежності до своєї держави, – такої думки директор Савранської ЦБС Світлана Стукаленко. – І сама дуже люблю вишиванку. Наприклад, одягала її, коли вручали мені Почесну грамоту облдержадміністрації. Цим хотіла підкреслити важливість і цінність нагороди.

У районі є багато майстринь–вишивальниць. Серед них Тамара Тітієвська, Галина Стукаленко, Олена Бондар, Тетяна Бай. Фактично, у кожному селі живуть рукодільниці, що славляться умінням вишивати. Тому все частіше можна бачити і дорослих, і малих, вбраних у гаптовані сорочки.

Були часи, коли сорочки–вишиванки зникли зі скринь та гардеробів, бо за радянської доби «переселились» до музеїв та здебільшого використовувались як сценічні костюми. Нині ці речі – колишні виставкові експонати, «зняли» з себе музейний пил і поступово повертаються у наш побут. Відчутніше це у державні свята. На День незалежності бачу і жінок, і чоловіків у нашому національному вбрані. От і серед політиків та представників творчих кіл багато хто носить вишиванки. До лиця гаптовані сорочки українцям! Скажете, просто мода. Тут набагато більше. На мою думку, зростає самосвідомість українців.

Пригадую: у бабусиній скрині лежало кілька важливих і пам’ятних для неї речей: фотознімки дітей, документи, старі газетні вирізки з розповідями про онуків і – вишиванка. Сорочку, в якій вона стала до вінця, бабуся за все своє 86–літнє життя одягала кілька десятків разів у найурочистіші для неї дні. Наприклад, весілля сина та доньки, повернення онука з армії, відкриття в селі церкви. Старенька говорила, що вишиванка – то її душа...