«Неможливо носити при собі вогонь і не загорітися» – стверджує каже Святе Письмо. Саме такий життєвий шлях у настоятеля храму Святих царських мучеників села Войничевого протоієрея Олександра Руденка. Адже, маючи у своєму серці безмежну любов до Господа, батюшка щедро ділиться нею з парафіянами, невтомно сіє серед них слово Боже, навчає християнським чеснотам та закликає до покаяння і молитви.
Десять років тому сім’я священика приїхала до Фрунзівського ра–йону. Спочатку батюшка отримав благословення на Божу службу у Соше–Острівській, Росіянівській та Войничівській парафіях. Та через декілька літ у Войничеве відрядили родину іншого молодого священика з чотирма дітьми. Отець Олександр та матушка Тетяна, маючи добре серце і щиру душу, просто пожаліли молодих людей, залишивши їм більш–менш впорядковану Соше–Острівську парафію, а самі переїхали до Войничевого. Приміщення нинішньої церкви потребувало ремонту. Але це не злякало молоде подружжя. Вони знали, що своєю щоденною працею, з допомогою своїх друзів та парафіян зможуть облаштувати чудовий храм – місце духовної розради для всіх вірян. Енергійні, сповнені сил та бажання, з Божою поміччю отець Олександр і матушка Тетяна щоденно працювали (і трудяться досі) для належного облаштування церкви. Вона стала першою і єдиною в Україні, названою на честь Святих царських мучеників.
Той, хто хоча б раз побував у Вой–ничівському Божому домі, погодиться, що нині цей храм один з найкращих у нашому районі. Зовні скромний, без особливого оздоблення, але всередині надзвичайно затишний та зі своєю якоюсь особливою аурою. Родина настоятеля зібрала у стінах церкви дуже рідкісні, старовинні ікони, багато образів вишиті бісером. Свято бережуть у храмі старовинну Плащаницю Божої Матері та хрест ручної роботи.
Не обділені Божим благословенням та щирістю отця Олександра і жителі Савчинського Войничівської сільської ради. Хоч розташоване село за декілька кілометрів від храму Святих царських мучеників, та людям нелегко добиратися до нього. Вісім років тому, коли дочка глибоко віруючої жінки пожертвувала у Савчинському будинок матері, родина священика з радістю прийняла дарунок та вирішила облаштувати в селі молитовний дім. З того часу у скромній впорядкованій хатині кожної суботи правиться служба.
Матушка Тетяна має дві вищі освіти, свого часу отримала вищу категорію вчителя, 27 років пропрацювала у Василівській школі Біляївського району, викладаючи історію і правознавство. А коли її чоловік отримав благословення на службу в нашому районі, залишила все і поїхала разом з ним.
– Я ж матушка, тому маю бути там, де мій чоловік, – говорить Тетяна.
Їй пропонували роботу у Войни–чівській школі, та матушка вирішила цілком присвятити своє життя утвердженню духовних цінностей, подавати руку допомоги, підтримки тим, хто цього потребує.
