У цій експозиції об'єднані роботи двох одеських художників – дизайнера за професією і художника за покликанням Юрія Георгійовича Дьячука та його доньки, молодого живописця Анастасії Дьячук. Що поєднує їх, крім любові до високого ремесла живопису, – судити глядачам.
Кілька слів про Юрія Дьячука. Спочатку про метафору його творчості. Напевно, кожному доводилося чути вислів «тонкий світ». Скористаємося ним просто як образним визначенням. Світ мистецтва Юрія Дьячука – це саме тонкий світ. Він увесь побудований на нюансах, легких переходах кольору, на півтонах і значеннєвих перегуках. Він потребує, хочеться сказати всупереч формальній логіці, тихих занурень в образно-смислову систему твору. Ці картини хочеться назвати музичними, їхня музика – ноктюрн, витончений прелюд. Ось осіннє листя і пухирці крапель на воді в роботі «Відблиски і барви». Автор сміливо міг назвати її «Музична мить».
Роботам Юрія Дьячука притаманні іносказання, символічні уподібнення, пластичні перегуки. Йому духовно близька якась неконкретна казковість, образне іносказання і принципова позасюжетність смислопороджувальних образів. Пливе казковий кінь високо над вершинами дерев у картині «Між небом і землею», освітлюваний пучком сонячних променів – чи не сам він випромінює світло? І де відбувається дія? Можливо, на сцені (адже нагорі завіса), лине драпірування – коротко кажучи, що перед нами, створення ілюзії чи її руйнування на очах у глядача? Напевно, це все-таки не світ земний, але й не світ небесний, а особливий світ – світ уяви. Тоді немає сенсу глядачеві вимагати у художника прямої відповіді на запитання: куди їде карета у «Подорожі в осінь». Можливо, у спогад, можливо, у сум, світлий осінній сум… Адже ці роботи художника звернені по суті до одного-єдиного глядача, навіть якщо він у юрбі, він виділений художником («Квіти для тебе»).
Точно схоплений настрій у пейзажах Юрія («Вулиці Сімеїза», «Скоро літо», «Закарпатський мотив»). Але поруч із ними раптом зненацька виникає «Створення», що милує око світлоносною мозаїкою кольору і підказує: негучний світ тонких взаємодій, створений художником Юрієм Дьячуком, таїть у собі й непередбачуваність. А це означає, що глядач чекатиме на нові зустрічі з творчістю цього художника.
Для Насті Дьячук це перша персональна виставка, і вона удвічі відповідальна: в експозицію включені роботи двох художників, Анастасії Юріївни та Юрія Георгійовича Дьячуків, батька й доньки. Звичайно, мимоволі напрошується порівняння. Але здається, глядачеві слід від порівняння утриматися й сприйняти і зрілого художника Юрія Дьячука, і зовсім молоду художницю Анастасію Дьячук як незалежних творчих індивідуальностей.
Добре представлені в цій експозиції акварелі Насті. Вона довіряється вільному розпливу кольорової плями в межах лінійного контуру – так досягається визначеність форми предмета в натюрморті й вільне дихання акварельного аркуша в роботах «Аромат дині», «Смак літа» та інших.
У живописця Насті Дьячук міцний мазок, що впевнено ліпить форму в чарівних міських пейзажах («Бухта радості», «Воронцовський провулок», «Сімеїз»). Її найкращим речам властиве буквально фізичне відчуття барвистого замісу кольору. Недарма у художників є похвала – «смачний живопис». У молодої художниці Насті Дьячук по-справжньому смачний живопис, а ця похвала багато важить. Цей живопис постає як динамічна взаємодія форми мазка, його фактури і кольору на поверхні полотна. Коли ви зупинитеся перед такими роботами, як «День надвечір заснув» і «Цветотени», неодмінно зрозумієте, про що йдеться. Адже слово «живопис» двокореневе. Живе писання – завжди радість.
