7 квітня 2013 року – на Благовіщення – відзначаємо 120-річчя від дня народження Василя Степановича Василька, народного артиста Радянського Союзу, видатного українського артиста, режисера, драматурга, театрального педагога, історика і теоретика сценічного мистецтва.
Творчість Василя Василька охоплює різні історичні епохи: від передреволюційних – до повоєнних часів, далі – до 70-х років XX сторіччя.
На самому початку творчого шляху Василь Степанович працював з корифеями українського професійного театру Миколою Садовським, Марією Заньковецькою, Панасом Саксаганським та іншими, далі – в театрі, заснованому Лесем Курбасом. А потім Василь Степанович Василько очолював театри: Одеський, Харківський червонозаводський, Донецький, Чернівецький. Він здійснив за свого життя десятки, навіть сотні блискучих і оригінальних постановок. В його творчості традиції перепліталися з новаторством.
Все це засвідчують Васильківські вистави, створені ним на сцені Одеського українського театру.
Це – постановки світової та національної класичної драматургії, творів сучасних драматургів:«За двома зайцями» і «Талан» М. Старицького, «Віндзорські кумоньки» У. Шекспіра, «Наймичка» І. Тобілевича, «Земля» та «У неділю рано зілля копала» за повістями О. Кобилянської, «Гайдамаки» за поемою
Т. Шевченка, «Угрюм-ріка» за романом В. Шишкова та багато інших.
«Золотий фонд» Одеського українського театру. «Золотий фонд» театрального мистецтва України.
Одеса стала для Василька чи не найголовнішим містом, де він пізнав все: і радість мистецьких відкриттів, і муки творчості. Він приїздив до міста, від’їздив, знов повертався...
Очолював Одеський український театр в різні періоди свого життя: загалом – протягом 20 років.
Від 31 січня 1995 року Одеський український театр носить ім’я славетного фундатора колективу – Василя Степановича Василька.
У виставах Василька були зайняті корифеї нашої сцени: народні артисти України Лідія Мацієвська, Іван Твердохліб, Юрій Шумський, Поліна Нятко, народні артисти України Валентина Туз, Олександр Луценко, Генріх Осташевський, заслужені артисти України Наталя Ващенко, Олександр Кошутський, Маргарита Пресіч…
На фасаді театрального будинку на вулиці Пастера, 15 встановлено меморіальну дошку, котра засвідчує, що в цьому театрі працював видатний український режисер Василь Степанович Василько.
Пам'ятну дошку встановлено також на фасаді будинку на вулиці Софійській, 10, де мешкав Майстер (всього за два квартали від свого Дому-театру).
В музеї історії Одеського українського театру зберігається величезна кількість експонатів, котрі розповідають про життя та творчість В.С. Василька: афіші, програмки, фотографії, книжки, малюнки, листи, особисті речі митця.
Підсумкова книга життя Майстра, яку Василько писав протягом кількох років – 1967 – 1972 рр. (яка була видана вже після його смерті), називається «Театру віддане життя». В ній – заповіти корифея. Сучасні митці знаходять на її сторінках відповіді на численні запитання, наснагу для щоденного творчого пошуку.
Мабуть, не знайти в Україні жодного українського театру, де б не працювали учні Василя Василька, театру, котрий так чи інакше не був би пов'язаний з ним творчо.
Настанови митця охоплюють загальнотеатральний творчий процес, є школою сценічного мистецтва для всіх діячів театру. Крім того, Василь Степанович Василько залишив прийдешнім поколінням багатющу, невичерпну спадщину: дослідження історії та теорії сценічного мистецтва, драматичні твори, режисерські розробки тощо.
Багато може розповісти про Василька і старійшина Одеської української сцени, заслужена артистка України Станіслава Шиманська, яка на Благовіщення, саме в день народження Василя Василька, святкує свій день народження. Їх з Васильком пов'язувала не лише творча праця – дружба, єдність поглядів на мистецтво.
На зборі колективу васильківців, присвячених ювілейному дню народження «батька» Одеської української сцени, ветеран театру – актриса Людмила Васильєва поділиться з присутніми спогадами, розкаже про свої зустрічі з Майстром, про роботу з ним у виставах. Людмила Олександрівна навчалася в акторській студії при театрі у 1946 – 48 рр., по закінченні навчання була прийнята до трупи, зіграла першу головну роль у виставі «Свої люди – поквитаємось» за О. Островським (режисер П. Кисилевич), – Василько допомагав дебютантці порадами, працював поза репетиціями, навчав входити у роль Ліпочки. Потім актриса Людмила Васильєва грала ролі у виставах режисера Василька: «Голос Америки» Б. Лавреньова (головну роль!), «Калиновий гай» за п'єсою О. Корнійчука (Надію, головну молоду героїню), ролі у виставах «Талан» за п'єсою М. Старицького, «Світанок над Москвою» А. Сурова, «Дочка прокурора» Ю. Яновського, «Юність батьків» за Б. Горбатовим, «Наймичка» І.Тобілевича, «Гайдамаки» за Т. Шевченком.
У Васильківській «Землі» (за повістю О. Кобилянської) Людмила Васильєва брала участь в масових сценах. Василь Степанович в масовці кожному її учаснику допомагав знайти характер, свою неповторну індивідуальність, у постановках масових, народних сцен йому не було рівних – він був геніальним Майстром!
Коли Василь Степанович вже не працював у театрі, він уважно стежив за театральним життям. Дивився вистави. Давав поради акторам, надсилав свої « рецензії» на листівках (так, наприклад, написав виконавиці ролі Долорес Людмилі Васильєвій у виставі «Камінний господар» за п'єсою Лесі Українки режисера Є. Кара-Гяура свої враження, навіть примітив роль Снігуроньки у новорічній виставі й написав листівочку з добрими побажаннями). Життя і Творчість тривають.
Васильківці, працюючи у 88-му сезоні, одну за одною долають сходинки до вершини, яку заповідав їм Василь Степанович Василько.
