Цей навчальний рік для Одеської загальноосвітньої школи № 79 – ювілейний: своїх перших учнів вона прийняла рівно три чверті століття тому. Її побудували за чотири роки до початку Великої Вітчизняної. У роки війни пішли на фронт перший директор та завучі, багато вчителів… Окупанти перетворили школу на казарму, а відступаючи у 1944-му, замінували. І все ж таки вона вціліла – чи не тому, що, за словами старожилів, до її підмурівку було закладено каміння зі зруйнованого неподалік храму?
Вчителі, що повернулися з війни, збирали збережене в населення шкільне майно, і невдовзі школа знову прийняла дітей. Тоді вона була розділена на чоловічу та жіночу. Тут за різних часів навчалися льотчик-космонавт Георгій Добровольський, народний артист України Михайло Бакальчук, заслужений працівник культури України Микола Кучеря, поет Михайло Покровський… Після розвалу Союзу школі знову довелося «воювати» – за виживання, як і багатьом іншим. І знову вона вижила, уціліла… і, судячи з того, наскільки змінилося за останні роки, головне в неї ще попереду.
Директор Сергій Олександрович Копач свого часу не помишляв про педагогічну кар'єру, хоча й виріс у родині викладачів: мав намір займатися наукою. Але аспірантові-заочнику потрібно було десь працювати, а в школі саме підшукували вчителя фізики. Із цього усе й почалося:
– Гадав, що прийшов до школи тимчасово, а виявилося – назавжди, – Сергій Олександрович згадує тепер про це з усмішкою. – Усе життя буду вдячний моїм першим наставникам, директорці Лідії Василівні Борисюк та іншим колегам за безцінний досвід…
…Йому вдалося у перший же рік роботи всерйоз зацікавити дітей фізикою, вивести найкращих учнів на Всеукраїнський рівень олімпіад та Малої академії наук, а трохи пізніше – посісти почесне призове місце у конкурсі «Вчитель року». Талановитого педагога, який став на той час завідувачем навчальної частини, помітили. І, коли був оголошений набір до школи резерву керівних кадрів при управлінні освіти та науки Одеської міськради, запропонували підготувати для участі в конкурсі свій проект. Добір був суворим – до фінішу дійшла четверта частина охочих. Але Сергій Копач був одним із тих, кого, за словами тодішнього начальника міського управління освіти та науки Наталі Володимирівни Савельєвої, «хоч зараз призначай директором» (так писала про це преса шість років тому, коли 79-ту очолив новий молодий керівник).
– У Наталі Володимирівни просто особливий талант помічати та підтримувати молодь, яка чогось прагне, – говорить Сергій Олександрович. – Не я один, напевно, не став би тим, ким є зараз, якби не її мудра та діюча підтримка.
– Наші досягнення – заслуга усього колективу школи, – продовжує Сергій Олександрович. – Для мене в перші роки директорства було дуже важливо, що в колективі є такі фахівці, на яких можна повністю покластися в управлінні таким непростим механізмом. Це заступниця директора з навчальної частини Руслана Сидоренко, великодосвідчений адміністратор, на якій тримається добра половина питань організації навчального процесу. Це й педагоги початкової школи Алла Тимчинська, Наталя Мілєєва, Ольга Пирогова, Лариса Полянська, вчителі старших класів Тетяна Шевченко, Катерина Лишик, Євгенія Петімкіна…
– Ніколи не забуду, як приймав на роботу першого фахівця, – продовжує директор. – Олеся Макарук прийшла до школи з дипломом педагога-організатора і словами, що стали девізом її подальшої діяльності: «Я хочу працювати!» При цьому вона продовжувала навчатися заочно, і сьогодні це у буквальному значенні «і швець, і жнець, і на дуді гравець» – організатор, вчитель української мови, класний керівник, автор сценаріїв, презентацій, і все виходить на «відмінно». То ж «перший млинець» у мене в цьому розумінні не виявився грудкою! Важко уявити сьогодні школу і без завідувачки господарства Віри Павлівни Бойко: вона не лише оберігає майно, що дістається з такими зусиллями, але й створює для дітей затишок власними руками. А скільки сил віддає школі голова батьківського комітету Валентина Федорова! Хочеться подякувати кожному, хто вклав частку своєї душі у спільну справу.
Перспективу системи освіти Сергій Олександрович бачить у розвитку авторських шкіл. Сьогодні, коли технічним оснащенням сучасного школяра не здивуєш, а інформації йому досить і вдома, головне – це творчий пошук вчителя, його любов до дітей. У цій професії випадковим людям не місце, і одного диплома для того, щоб бути вчителем, недостатньо. У віддалених планах директора – створення спеціалізованого навчального закладу.
– Але, якщо я, наприклад, – фізик, це не означає, що всі у моєму класі повинні бути неодмінно фізиками та програмістами. Вони повинні бути настільки розвиненими людьми, щоб зуміли не загубитися у сучасному світі, а одному вчителеві, яким би талановитим він не був, це не під силу, – потрібний цілий талановитий педагогічний колектив. Основні кроки в цьому напрямі, вважаю, у нас вже зроблені – це показала, зокрема атестація, яка нещодавно пройшла. Кожному, як виявилося, є чому повчитися один в одного. Колективу, на мій погляд, вдалося створити той дух доброзичливої чесності, у якому є місце творчості. І зупинятися ми не маємо наміру!
