«Облівіон»
«Облівіон» (реж. Джозеф Косінскі) – ще один нашумілий фільм, з гарними постапокаліптичними пейзажами й уторованими сюжетними поворотами.
Рік 2077-й. На планеті Земля ось уже 60 років – гамір, шквал і «ой вей!»: у результаті навали інопланетян і ядерної війни з ними все занепало і знепридатніло, а ті, хто вижив, ніби туляться на якійсь сусідній планеті. А поки що на землі платформи, які добувають із надр якусь необхідну енергію, а їх охороняють безпілотні штуки з гарматами, які лагодить технік Джек Харпер (Том Круз), а допомагає йому вірна дружина Вікторія (Андреа Райзборо), тож свавіллю – ша! Поперемінно він зустрічається із залишками прибульців, прозваних «падальниками», які головному героєві роблять «вагітну голову». Тим часом Джека долає туга за Землею – скоро він і вона повинні її покинути – то книжку в руїнах прихопить, то вінілових платівок послухає в усамітненому курені на лоні вцілілої природи, то вві сні привидиться Ольга Куриленко. Вона-то й падає просто-таки з неба (у фільмі вона – Русакова) і пояснює Джекові за всю Одесу: виявилося, й дружина не дружина, і він не зовсім той. Загалом, озирнувся навколо й тверезо здригнувся. А там уже й почалося.
У фільмі, безумовно, вражають постапокаліптичні пейзажі: герої вільно борознять простори серед хмарочосів, що стирчать з-під землі, мостів, порослих мохами залишків міст та іншого в тому ж роді. Джозеф Косінскі, який до цього створював комп'ютерні ігри, потроху та взяв з різних науково-фантастичних фільмів. Одразу можна виділити мотиви з «Матриці» братів Вачовскі, «Соляриса» Тарковського, «Місяця 2112» Джонса і деяких робіт Кубрика. Кіно це зроблене за всіма канонами голлівудського блокбастера плюс жертовний жест головного героя заради порятунку людства й одразу – солодкий хепі-енд. Загалом, іще один цікавий голлівудський атракціон, можливість добре провести час і прекрасний гарнір до попкорну. Картина олією.
«Легенда № 17»
Фільм «Легенда № 17» (реж. Микола Лебедєв) про видатного радянського хокеїста Валерія Харламова виявився не лише найуспішнішим у цьому місяці, але й справжнім проривом у російському кінематографі, а саме: російський блокбастер (по-нашенському: «приречений на масовий успіх»), який справді може зватися таким.
Як і годиться неймовірно популярному нині жанру «байопік» (фільм-біографія), ця кінострічка розповідає про становлення знаменитого спортсмена, починаючи з яскравого епізоду дитинства і до переможного кінця – до легендарного матчу СРСР – Канада 1972 року. Слід зазначити, що радянська дійсність у фільмі не ворожа головному героєві, і героєм він стає не в боротьбі з радянським режимом, але в боротьбі із самим собою, що робить цей фільм особливо зрозумілим і близьким усім поколінням. Головна лінія фільму – Харламов – Тарасов. Суворий тренер Тарасов (блискуча роль Олега Меньшикова, який колись персоніфікував у кіно «легкість буття») часом нещадними методами виховує Харламова (Данило Козловський) та й усю команду, але, імовірно, тільки так, у таких спартанських умовах можливо зростити героя, легенду. Як би там не було, вінчає усе матч СРСР – Канада. Наступні роки життя і трагічну смерть героя автори фільму залишили за кадром – гарний хід, що додає особистості Харламова ще більшої легендарності, та й найголовніше здійснилося – подолав, досягнув, «весь мир на ладони, ты счаслив и нем»…
Ще до достоїнств фільму – захоплююча динамічна зйомка хокейних матчів (мініатюрні камери встановлювали на ключки, шайби і амуніцію гравців) і мінімум штампів і кліше, характерних для фільмів, які створюються за голлівудськими лекалами. І дітям – приклад для наслідування. Після перегляду фільму захотілося терміново заповнити прогалину і переглянути матч із канадцями 72-го, і перший коментар до відео, схвалений багатьма користувачами інтернету: «Переглянув матч після фільму «Легенда № 17». Що тут сказати? Так, такий хокей нам потрібен!
