…З фотографії на обкладинці дивиться жінка, роль якої в історії культури Одеси важко переоцінити. Це перша книжка, присвячена Олександрі Миколаївні Тюнеєвій (1888 – 1984) – бібліографці, бібліотекарці, бібліофілці. Увійшли до неї праці самої О. М. Тюнеєвої, статті та спогади про неї (Л. Арюпіної, Л. Лис, Є. Голубовського, Г. Малинової, С. Матвєєвої та інших), фотографії, бібліографічний покажчик робіт О. М. Тюнеєвої й видань, їй присвячених, фотокопії документів. Видано книжку стараннями працівників Одеської національної наукової бібліотеки ім. Горького (укладачі Л. Арюпина, Л. Бур’ян, Т. Щурова, відповідальна за випуск – О. Ботушанська). Бібліотеки, з якою Олександра Миколаївна була, як з’ясувалося за трагічних обставин, пов’язана нерозривно, незважаючи на те, що зв’язок цей, не з її волі, було розірвано по живому. Але про все докладніше.

Олександра Миколаївна Тюнеєва (з народження Кравченко) з’явилася на світ у Могильові. Закінчила Смольний інститут, потім удосконалювала знання французької та німецької мов у Швейцарії. У 1910 році вийшла заміж за одесита Бориса Дмитровича Тюнеєва (1883 – 1934). Випускник юридичного факультету Новоросійського університету, він був музичним критиком, кореспондентом «Русской музыкальной газеты», згодом – викладачем історії й теорії музики в консерваторії. Їхній син Юрій Борисович Тюнеєв (1911 – 1971) викладав англійську мову в морехідному училищі.

 Якийсь час О. М. Тюнеєва працювала вчителькою – в Улуках Могильовської області та в Одесі. У 1920 році Олександра Ми­колаївна прийшла на роботу до Одеської публічної бібліотеки (нині – ОННБ 

ім. Горького). У 1922 році там було створено, з її ініціативи, музей книги (нині – відділ рідкісних видань і рукописів), який вона очолила. Наступні десять років О. М. Тюнеєва присвятила бібліотечній роботі та дослідницькій діяльності на ниві книго­знавства. Статті Олександри Миколаївни про одеський і західно-європейські музеї книги, про мініатюрні видання, нарис до сторіччя бібліотеки (1929), що ввійшли до збірника, читаються, як цікавущий роман. При цьо­му писала вона російською, українською, французькою, німецькою мовами. Безсумнівно, як ентузіастка бібліотечної справи та професіонал високого рівня, Олександра Миколаївна могла б принести багато користі бібліотеці, але… в січні 1930 року її було «знято з роботи». Причина? Із протоколу засідання комісії щодо чистки Радапарату: «Тюнеєву О. М. за злісне переховання цінних архівних матеріалів, що неодноразово розшукувалися держ­установами, з роботи зняти з забороненням працювати по всіх радянських і громадських установах (першої категорії)». Тоді в результаті чисток із бібліотеки було звільнено ще кількох працівників... 

Хоч і не відразу, але Олек­сандрі Миколаївні вдалося продовжити роботу в бібліотеках. Перед війною вона завідує науковими бібліотеками при медичних інститутах, курсами для працівників медбібліотек. В 1939 – 1941 рр. – завідувачка наукової бібліотеки шкірно-венерологічного інституту імені доктора Главче. І всі ці роки вона працювала над дисертацією, присвяченою музеєві книги.

А з початком окупації Одеси Олександра Мико­лаївна не тільки повертається до рідної бібліотеки (яка з лютого 1941 р. носить ім’я Горького), але й очолює її! З лютого 1942 року вона стає директоркою й університетської бібліотеки! А це значить: у складнющих умовах окупованого міста треба займатися ремонтом і підтриманням у робочому стані будинків, зберігати фонди – від псування, знищення та розграбування окупантами, дбати про зарплату й побутові умови співробітників. Усі вони працювали самовіддано. Але чи вдалося б тією самою мірою зберегти бібліотеки, якби не ініціативність, цілеспрямованість, безстрашність директорки – Олександри Миколаївни Тюнеєвої?.. Невдовзі по визволенні Одеси Олександра Миколаївна, «як видно, відчуваючи делікатність свого становища в очах влади, подала заяву з проханням про звільнення її з посади директорки та про переведення на «науково-книгознавчу роботу» (Г. Малинова). Недовго пропрацювавши в музеї книги, вона повернулася до бібліотеки при інституті імені Главче, звідки вийшла на пенсію 1962 року. Останнє місце роботи О. М. Тюнеєвої – церковно-археологічний кабінет Одеської духовної семінарії.

…Безсумнівно, вона була непересічною, дуже цікавою в усіх стосунках людиною. Хотілося б довідатися докладніше про саму Олександру Миколаївну – на додаток до великої інформації про її діяльність… «Хочеться сподіватися, що згодом з’являться нові роботи про Тюнеєву… – пишуть у передмові до збірника укладачі, – здається, всі ми маємо право пишатися, що ця неабияка жінка жила в нашому місті. Олександра Миколаївна Тюнеєва гідна пам’яті й уваги прийдешніх поколінь». Додам – гідна настільки, що хотілося б бачити присвячену їй меморіальну дошку на будинку бібліотеки імені Горького, а по справедливості – і на будинку бібліотеки університету…