У долі старого моряка, який віддав піввіку роботі в Чорноморському пароплавстві, значне місце посідає не лише пам’ять про судна та події на флоті і в Одесі, але й самі люди, які жили у післявоєнний час, створювали його колорит.
Прагнення поділитися своїми враженнями про зустрічі з ними, не полишає його вже багато років. І сьогодні Аркадій Йосипович Хасін виступає як автор, що репрезентував свою 24-ту за рахунком книжку оповідань: про побачене, почуте, особисто пережите. Тому й назва у нової збірки «О море, моряках и не только…»
– Кожний з тих, з ким я зустрічався, працював, з ким сперечався, кого більше пізнавав у спілкуванні, – усе гідні того, щоб про їхнє життя сказали слово, – говорить А. Хасін.
І тому пише про долю жінки-лікаря, яка врятувала німецького військовополоненого, за що потім поплатилася роками ув’язнення. Про стару одеситку, яка відкрила за кордоном крамницю. Його герої вірмени, болгари, роми, росіяни, українці, євреї. Сам корінний одесит, він цим підкреслює інтернаціональні засади рідного міста.
А. Хасін закінчив флотську кар’єру старшим механікам на т/х «Аркадій Гайдар», де він пропрацював з 1971 по 1996 роки. На відміну від мемуаристів, які пишуть трохи академічно та навіть сухувато, він – майстер художнього викладу. Саме в цьому переконливість його оповідань, переважно про людей, які своєю працею одушевляють навколишній світ.
А. Хасін уникнув впливу радянських вказівок на створення суто позитивних образів. Адже багато з його героїв, зокрема, флотських колег, мали аж ніяк не янгольські характери. А їхні вчинки – не завжди могли бути прикладом для наслідування. Це – реальні живі люди, цікаві самі по собі.
– Це літопис морської Одеси післявоєнних часів, – відгукуються про збірку оповідань читачі, багато хто з них – свідки того непростого часу. Зі сторінок збірки оживають прокурені голоси колишніх моряків, кумедні ситуації, у які вони потрапляли, закоханість, сум за домівкою, цілковита віддача роботі.
– Коли я писав цю книжку, у мене перед очима стояло Чорноморське пароплавство, що затонуло, як «Титанік». Але якщо «Титанік» затонув за сумним збігом обставин, то ЧМП на очах в усіх моряків свідомо розкрадалося, розумно та зі знанням справи, – журиться письменник.
Він прийшов до ЧМП незабаром після закінчення Великої Вітчизняної війни. Тоді на плаву залишалося кілька суден. Це пароплави «Курськ», «Шахтар», «Димитров», теплохід «Калінін», який у 1944 році під командуванням Івана Федоровича Іванова першим увійшов до Одеського порту, визволений від окупантів.
Незважаючи на величезні труднощі, яких зазнавала країна, відроджуючись із руїн, ЧМП швидко поповнювалося новими суховантажами, пасажирськими лайнерами. «Россия», «Победа», «Грузия», «Адмирал Нахимов» – це вже історія. Хасіну довелося працювати разом з колишнім капітаном т/х «Петр Васев», що протаранив «Нахимов». Цьому теж присвячено «декілька рядків». За п’ять післявоєнних років пароплавство відновило свій потенціал. А наприкінці 90-х років з безкарною легкістю втратило величезний флот.
У книжці є епізод, присвячений капітанові Євгену Малохатку. Зійшовши на берег, він прийняв «Екватор» – навчальне судно, поставлене на прикіл біля Отради для підготування на ньому хлопчиків із Флотилії юних моряків. Однак перед цим воно пройшло дуже жорстоку процедуру розграбування за наказом заступника начальника ЧМП.
Спогадом про унікальну зустріч стало оповідання «Одессит из Сеуты». Зайшовши до цього порту для екстреного ремонту, стармех здивувався знанню російської мови одним з іспанських водолазів. Виявилося, той був із числа дітей, яких, рятуючи від фашистських бомбувань, у 1936 році привезли до Одеси. Тоді ж залишилися служити в Радянському Союзі два капітани Ернандес та Мантілья. Останній потрапив до в’язниці за звинуваченням у шпигунстві, де й закінчилися його дні. А Ернандес одружився з одеситкою. Вона не побоялася з’їздити до Москви до Долорес Ібаррурі. Генеральний секретар Компартії Іспанії з почуття жіночої солідарності зрозуміла та заступилася за земляка. Він став капітаном на т/х «Молдавія». І вражав усіх своїм талантом судноводія, здійснюючи швартування без буксира і даючи не більше трьох реверсів. А також своєю нелюбов’ю до помполітів.
– З цієї ж причини я, на відміну від багатьох моряків, люблю шторми, – сміється А. Хасін. – Тому що наш зануда-помполіт, секретар райкому, що спився, у таку погоду заколисувався від хитавиці і не міг морочити людям голови.
Автор завершує цикл оповідань зізнанням, що шлях моряка обирають ті, хто не бачить для себе іншого життя. Це добре відчули його колишні колеги, тепер ветерани флоту, котрі були присутні на презентації, а також дружина, яка завжди чекала його повернення з рейсу, син, що став капітаном...
