Творчість Івана Нєнова відома і в Україні, і за її межами. Він автор повістей «Міст розлуки» (болгарською мовою), «Попечитель» (українською та болгарською мовами), «Туркменські замальовки» (туркменською, українською та російською мовами), роману в новелах «Розкидані по землі» (українською та болгарською мовами). Його проза друкувалася у часописах «Літературна Одеса», «Пролетно утро» (болгарською мовою, м. Київ), збірці «Ярмарок сміху» (м. Одеса).
Іван Нєнов – член Національної спілки письменників України та Національної спілки письменників Болгарії, лауреат літературної премії ім. Степана Олійника. Кандидат політичних наук, доцент, професор Одеського регіонального інституту держуправління НАДУ при Президентові України Іван Нєнов – «Людина року» серед болгар України, нагороджений орденом «Хрест Пошани» за успіхи у професійній діяльності (дванадцять років успішно очолював Одеське обласне радіо, десять років керував колективом газети обласної ради «Одеські вісті» – «Одесские известия»). Нині Іван Нєнов – шеф-редактор обласної газети.
Нещодавно побачила світ нова, унікальна, книжка Івана Нєнова – «Сузір’я».
Автор взяв за її епіграф власний вислів: «Що згуртованіші діаспори, то міцніша держава». І не випадково: Іван Нєнов виріс у багатонаціональному краї, тому традиції народів, їхні звичаї, спосіб життя йому близькі. У своїй п’ятій книжці письменник у жанрі новел саме розповідає про далеку історію переселення до нашого краю людей різних національностей. Кожен його герой постає як особистість, своєрідний символ свого народу. Цікаво, що вперше в Одесі виходить художня література трьома мовами: мовою оригіналу, українською та російською.
Автора оточує особлива аура чесних людей, часом наївних і романтичних, які працюють до самозабуття і в цьому вбачають своє щастя. Вони не займаються саморекламою, а тихо, до болю в серці, люблять свій народ, землю, на якій живуть, трудяться, ностальгують за своєю прабатьківщиною.
Ці настрої були висвітлені автором у повістях «Міст розлуки», «Попечитель», у романі «Розкидані по землі», що приходили до читача у різні роки. У названих книжках письменник уперше в історії української літератури на прикладі господарської діяльності генерал-губернатора І.М. Інзова розповідає про створення болгарських поселень у Буджацькому степу, про заснування Болграда, про непідробні почуття простого люду до Івана Микитовича Інзова, домовину якого по степу несли на руках…
Останнім часом увага письменника звернена не лише до долі рідних болгар, але й до доль представників інших народів, «розкиданих по землі».
Перебуваючи певний час на дипломатичній роботі в Туркменистані, Іван Нєнов видав книжку «Туркменські замальовки» (до речі, вперше в історії цієї держави не тільки туркменською, але й українською мовами). Ні, це не враження від дипломатичних спілкувань, а розповіді на основі легенд та історичних фактів про людей цього дивовижного краю.
Найчастіше письменник розповідає про зовсім, здавалося б, непомітних людей, про яких нібито й писати нічого. Як, наприклад, у новелі «Сповідь тандирника» (по-нашому пічника). Цікаву філософію підмітив автор у туркменських старійшин: якщо біля кожної оселі стоїть тандир, в аулі немає ладу.
Школа новелістів шістдесятих років проглядається у зовсім нещодавно написаних речах. Наприклад, у новелі «Ось таке наше єврейське щастя» йдеться про від’їзд родини Арона Ципировича до Хайфи. Здавалося, ніщо уже не може завадити омріяному щастю. Та втручається доля випадку – господар ледве не помирає. Сусіди – а це й українці, і вірмени, і молдавани, і росіяни, – з господарем і у горі, й у радості. У цьому й полягає, на думку господаря, справжнє єврейське щастя…
А які романтичні ромські новели, начебто автор жив у тих шатрах!.. До речі, Іван Нєнов один з перших у новітній літературі написав так щиро про цей самобутній народ.
Сподіваюсь, що читачі із задоволенням познайомляться з долями людей різних національностей, які живуть поруч з нами, і будуть чекати на нові твори автора про долі арнаутів, німців, поляків, білорусів, над якими Іван Нєнов зараз працює.
