68 років тому наказом по тодішньому Ізмаїльському облвно в селі Руськоіванівці було відкрито школу для глухонімих дітей. Через два роки її перевели до Болграда. Від часу відкриття тут здобули освіту близько 800 дітей. Зараз у школі 45 педагогів і 80 вихованців. Про сьогоднішній день навчального закладу – розмова з його директоркою Тетяною Нетковою.
– Тетяно Олександрівно, наскільки мені відомо, апаратура, що допомагає працювати з глухонімими дітками, дуже дорога?
– Цілком вірно. У зв’язку з цим хочу підкреслити роль Глави нашої держави, що приділяє велику увагу питанню забезпечення засобами реабілітації дітей-інвалідів. Ми постійно це відчуваємо. Особливо коли настає час оновлення бази.
Поясню. Засоби реабілітації для глухих – це звукопідсилювальні апарати різного типу. У школі всі навчальні приміщення обладнані ними. Крім проводових, ми маємо інфрачервоні безпроводові FМ-системи. У всіх дітей є слухові апарати.
У вересні у нас побували фахівці сурдологічної лабораторії Одеської обласної клінічної лікарні. Вони провели зональну аудіометрію, дали рекомендації з добору слухових апаратів. Паралельно приїжджали фахівці Київського підприємства «Вабос», з якими у нас договір з обслуговування звукопідсилювальної апаратури. Вони виконали її перевірку й налаштування, усунули недоліки. Усе це саме й робиться з ініціативи Президента України Віктора Януковича, відповідно до світових вимог.
Крім того, сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, перебувають у нас на повному державному забезпеченні. Решта учнів, згідно з чинним законодавством, навчаються у школі, але не перебувають у ній постійно, хоча освіта і харчування для них також безкоштовні.
– Мені здається, не помилюся, якщо скажу, що Ви пишаєтеся своїми вихованцями.
– Цілком певно що не помилитеся. Нам є ким пишатися. Наші випускники одержують такі ж документи про повну середню освіту, як і учні масової школи. Вони беруть участь у зовнішньому незалежному оцінюванні та вступають до вузів нарівні з усіма абітурієнтами. Наразі семеро наших випускників є студентами вищих навчальних закладів. Крім того, серед учнів і випускників у нас багато призерів спортивних змагань, чемпіонатів України, Європи, світу.
Цього року художні номери, представлені нашими вихованцями на обласному конкурсі аматорського мистецтва «Чисті роси», одержали найвищу оцінку журі – 15 балів.
– Як складається життя випускників школи? Ви стежите за їхньою подальшою долею?
– Звичайно. На жаль, сучасна ситуація така, що цілком здорові діти навіть за наявності двох вищих освіт не можуть працевлаштуватися. І у наших випускників долі різні. Цього року до нас приїжджали учні, які закінчили школу десять і п’ятнадцять років тому. Серед них є й бізнесмени, і прості робітники.
– Чи існують соціальні механізми, що допомагають працевлаштувати глухонімих випускників шкіл?
– Є державна програма. Але вона стосується не тільки глухонімих. Роботодавцям ставлять умову – два відсотки робочих місць мають бути віддані інвалідам.
Відзначу, що глухі люди дуже роботящі та чесні трудівники. Я цілком точно можу сказати, що глухі не крадуть!
У розвинутих країнах увага до людей із фізичними недоліками досить велика. Працівникам, що володіють мовою жестів, навіть дають певні надбавки до заробітної плати. Адже вони можуть спілкуватися з глухонімим пацієнтом, клієнтом без перекладачів та інших фахівців.
Взагалі ж, як на мене, проблему інвалідів треба вирішувати всією громадою та при відповідному фінансуванні. Адже це стосується не окремого маленького міста, такого, як Болград. І навіть не обласного центру. Це загальнодержавна проблема, яка потребує чіткої програми із прописаними в ній етапами її розв’язання.
Ми ж додаємо всіх можливих зусиль, щоб наші учні могли вільно спілкуватися з людьми в соціумі. Дуже сподіваємося, що їх розумітимуть люди довкола.
